Втратити батьків – це пекло, і не радьте мені «Просто перегорнути сторінку»

Слухаючи тривожні звуки з кімнати інтенсивної терапії, де лежав мій помираючий батько, я дійсно думала, що це найскладніше, з чим мені доведеться зіткнутися “, – розповідає анонімний автор на APost.

“Я готувала свій розум і серце протягом цього дня і протягом декількох місяців. Ми дізналися, що у мого батька рак стравоходу, всього дев’ять місяців тому.

Відтоді в наше життя увірвався вихор сеансів хіміотерапії, госпіталізації, візитів до лікарів і душевних страждань. Ми знали, що це неминуче прийде. Ми знали, що рак збирається перемогти й вбити нашого люблячого батька і діда.

Loading...

Ми знали, що він помирає. Ми готувалися до того, що доведеться прощатися.

Я не була поруч з ним, коли він помер. Я дізналася це через телефон. Але я трохи зітхнула з полегшенням при думці, що він більше не страждав. Нарешті він знайшов спокій.

Я б з упевненістю сказала, що найгірше сталося.

Однак моя подорож через траур тільки починалася. Цей період був болючим, несамовитим і навіть дивним.

Мій батько помер більше ніж п’ять років тому. Але жоден день не проходить без думок про нього, і навіть сліз. Я часто думаю про те, що хочу поділитися з ним своїм професійним успіхом або кумедною запискою від моєї дочки, і я розумію, що більше не можу цього зробити.

Ні, я не подолала своє горе. Я ніколи не забуду своє горе.

Але я дуже вдячна.

Деяким людям подобається називати траур «процесом» або сказати, що є якісь «етапи». Але я не згодна. Ці два слова означають, що трауру може прийти кінець, але це не так.

Ми не говоримо: «Так, мій батько більше не з нами».

Так це не працює.

Моя скорбота не зникне незабаром. Я хотіла б, щоб люди перестали просити мене «перегорнути сторінку».

Чесно кажучи, мені все одно, ким я була до смерті батька. Я стала кращою людиною для друзів, які стикалися з власними втратами.

Я зрозуміла, що після служби десятки похоронних букетів люди кидають в сміття і йдуть по домівках. Я стала набагато більш чуйною.

Я також стала добрішою до незнайомців навколо мене. Якщо касир не такий гарний, як би мені хотілося, я думаю, що у нього просто поганий день.

Я не просила свою подругу «перегорнути сторінку», коли вона дізналася, що втратила свою матір. Я сказала щось типу: «Смерть – це паскудство».

Це саме те, що мені хотілося почути, коли помер мій батько.

Ви ніколи не почуєте, як я скажу: «Це на краще» або «У Бога є плани на кожного» тому, хто в жалобі.

Іноді просто бути поряд із тим, навіть мовчки, хто втратив когось близького – це найкраще, що ви можете зробити.

Маленькі прості речі, такі як запропонувати людині збігати в магазин, або забрати дитину зі школи, коли вона буде розриватися від справ – кращий спосіб допомогти.

Горе навчило мене, що слова вкрай рідко допомагають – допомагають дії.

Зараз я в клубі «тих, що втратили батьків». Ми всі спокійно продовжуємо жити, але печаль нагадує про себе щодня.

Будь ласка, прошу вас. Припиніть говорити мені «перегорни сторінку». Я не буду цього робити. Я не хочу цього робити”.

Залиште свій коментар

коментарів

Loading...