Я задихалася від ненависної роботи, але нічого з цим не робила, поки не впала в депресію

Скільки серед нас тих, хто мріє про красиве життя, достаток, успішну кар’єру?

Більшість. А скільки тих, хто перетворює свої мрії в реальність? Одиниці. Інші ж вважають за краще жити за звичкою і задовольнятися малим. Але чому так відбувається?

Я хочу поділитися своєю історією животіння і постаратися з’ясувати, чому більшість з нас загрузли в рутині, але відмовляються що-небудь міняти.

Loading...

Я завжди була переконана, що успіх чекає нас тільки на улюбленій роботі. Тому сама вибрала спеціальність в університеті та після його закінчення влаштувалася в велику місцеву компанію. Спочатку було цікаво, нові завдання сприймалися мною як виклик і змушували працювати з подвоєною енергійністю. Але через пару років я раптом відчула, що робота більше не приносить мені задоволення.

Дні стали здаватися однаковими й дуже довгими, швидко наставало стомлення. Я не знала, що з цим робити, довго переживала і під кінець занурилася в справжню депресію. Мені довелося піти з ненависної роботи та довго шукати справу до душі, щоб вибратися з цього стану. Коли я зрозуміла, як сильно рутина може змінювати наше життя, я задала собі питання, чому багато людей страждають, але не намагаються позбутися від неї.

Страх невідомості

Невідомість лякає і змушує нас залишатися на звичному, насидженому місці. Ми боїмося, що нічого не вийде, навіть не спробувавши щось зробити. Раптом щось піде не так? Ми чекаємо кращих часів і відповідних обставин, хоча знаємо, що вони навряд чи настануть.

Мені було страшно кинути звичне місце, знайоме мені вже 5 років, і спробувати щось інше. Кілька разів я відкладала розставання зі старою роботою, обіцяла дати собі час, намагалася ігнорувати втому й інші проблеми, що накопичилися. Я посилено пропонувала керівництву якісь плани розвитку, сподіваючись на те, що нові завдання знову розпалять в мені інтерес. Краще не ставало. Я не могла більше уживатися з рутиною, але і боялася почати з нуля.

Звички і стереотипи суспільства

Коли батьки з дитинства говорять нам «не висовуйся», «будь як усі», «вище голови не стрибнеш», ми навіть не намагаємося стати кращими за когось. І часто живемо за інерцією, вважаючи це нормою. Звичка задовольнятися малим допомагає нам виживати, а слова «так у всіх» служать заспокоєнням. Тому що раз у всіх так, значить, воно правильно.

Коли я металася між стабільністю і бажанням все кинути, мене завжди намагалася втішити мама. Вона дуже часто з сумом в голосі говорила: «Сьогодні всім доводиться так жити – ходити на нецікаву роботу і зустрічати однакові дні. Час нині такий ». Її слова часто крутилися у мене в голові, навіваючи відчуття безвиході. Вони не заспокоювали, але змушували задуматися.

Сама мама все життя пропрацювала з освітніми методиками, хоча мріяла бути простим вихователем в дитячому саду. Ті ж важкі часи та тягар відповідальності за сім’ю змусили її майже 40 років присвятити нелюбій справі й терпіти жахливе начальство. Навіть коли постперебудовний час закінчився, а діти стали дорослими, вона не ризикнула щось міняти.

Багато аналогічних схем поведінки передаються з покоління в покоління. Ми знаємо, що повинні закінчити інститут, знайти стабільну роботу (бажано одну і на все життя), завести сім’ю, влізти в іпотеку, народити дітей і так далі. Будь-яке відхилення від плану вважається ненормальним і засуджується. Але що робити тому, хто не хоче страждати на нецікавій роботі та брати кредит, щоб влаштувати пишне весілля?

Лінь

Не можна сказати, що всі ми діяльні й активні від природи. Варто трохи розслабитися, і бажання плисти за течією виникає само собою. Ми починаємо відкладати життя на потім, переносити важливі дії й зустрічі. Відмовитися від солодкого? Краще з понеділка. Записатися в тренажерний зал? Тільки з початку місяця. Подивитися нові вакансії? Можливо, завтра або післязавтра. Нам легше спостерігати за красивими та успішними. Чим довелося пожертвувати цим людям і скільки зусиль докласти, ми не знаємо, але з радістю обговорюємо їх з друзями.

У студентські роки у мене був друг Василь, можливості якого межували з геніальністю. Уже тоді він знав 5 іноземних мов, мав хороший досвід в журналістиці, захоплювався дизайном і вчився грати на фортепіано. Василь цікавився всім, чим тільки можливо, і в усьому мав успіх. Багато хто дивувався його талантам, його питали, в чому секрет. А секретів, взагалі-то, не було ніяких. Василь просто не давав собі лінуватися. Він постійно придумував нові заняття і підігрівав інтерес до старих. Я досі не можу похвалитися тим же завзяттям.

Рутина створює видиму стабільність

Не всі мріють про цікаву роботу або про щось подібне. Є ті, хто вважає, що краще, що називається, мати рай в курені, і не прагне до підкорення неприступних вершин. Тому те, що одному може здатися рутиною, для іншого буде спокійним і розміреним життям, в якому є затишок і стабільність.

Одного разу за чаєм я поділилася з колегами своїми почуттями з приводу зниклого інтересу до роботи. Сказала, що вона перестала мене надихати та, здається, зовсім вже мені не подобається. Тоді старший колега Максим пильно подивився на мене, розмішав ложечкою чай в немитій чашці й сказав: «Робота не повинна подобатися, вона повинна приносити гроші».

В моє уявлення про хорошу роботу така філософія не вписувалася. Але посперечатися з колегою, який був задоволений своєю (точно такою ж, як моя) роботою, теж було складно. Хоча б тому, що у кожного свої погляди на життя.

Рутина викликає втому і небажання щось змінювати

Високі навантаження і постійні переживання викликають стрес, відбирають сили та позбавляють можливості діяти. Зважитися на зміни складно, коли ти й твій організм виснажені втомою. А ігноруючи тривалий час проблеми, що турбують нас, ми все більше заганяємо себе в кут.

Депресію, що трапилася зі мною, я довгий час не хотіла визнавати та сприймала, як щось тимчасове. Чекала, що невдоволення собою, втрата апетиту і втома пройдуть. Наче я повинна була прокинутися одного дня і відчути, що проблеми вирішилися самі собою. Але, звичайно, нічого подібного не сталося. Внутрішня напруга тільки росла, а сил щось змінити та розуміння, що саме потрібно змінювати, не було.

Рутина може насаджуватися зверху

«Ініціатива карається» – фраза, яка відмінно відображає ставлення більшості людей до роботи. Стабільна зарплата і відсутність заохочувальних систем геть відбивають бажання намагатися більше і робити роботу краще. Принцип «тільки б мене не чіпали» стає нормою існування, а рутина – нормою робочих процесів.

Завершальним штрихом до цієї картини стає те, що навіть керівники часто вважають, що рутина краща від активних дій і не прагнуть розвивати вже відпрацьовані процеси.

Мій досвід в цьому питанні був досить показовим. Як тільки серед завдань з’являлося хоч щось цікаве, робочі будні ставали куди більш насиченими та рутина відступала. В останні місяці перед звільненням я сама намагалася урізноманітнити роботу, проявляла активність, пропонувала нове. Але вистачило мене ненадовго. Коли я зрозуміла, що такий ентузіазм ніхто не підтримує, вирішила, що буде краще знайти для себе інше місце.

Що я отримала, втікши від рутини

Після того, як я пішла з теплого і насидженого офісного місця, багато що змінилося. Мені довелося вчитися чітко організовувати свій час, докладати більше зусиль, щоб заробляти хороші гроші, не сидіти склавши руки в очікуванні зарплати. Зараз у мене немає тієї видимої стабільності, яку створювала офісна робота, а всі доходи безпосередньо залежать від виконаної роботи.

Я відчуваю себе набагато краще: мій мозок не закисає від монотонної діяльності, а тіло не ниє від постійного сидіння за комп’ютером. Я із задоволенням займаюся справами, а після закінчення робочого дня поспішаю зустрітися з сім’єю. Тепер робота приносить мені задоволення, а не головний біль.

Може бути, у вас є такі ж проблеми, як були у мене, і ви відчуваєте, як робота тягне з вас соки? Задумайтесь: можливо, прийшла пора щось змінити й почати діяти вже сьогодні?

Як ви вважаєте, чи потрібно з рутиною боротися або все-таки краще жити з нею пліч-о-пліч, але в стабільності та уявному комфорті?

Залиште свій коментар

коментарів

Loading...