Мені 32 роки, і я не хочу дітей. Я втомилася виправдовуватися і доводити, що не брешу

Якщо пара не бажає мати дітей, це сприймається як дивацтво. 

Але якщо дитину не хоче жінка – це щось надзвичайне. Начебто це закладено в нас природою. Але як бути, якщо материнський інстинкт ніяк не прокидається?

Привіт, я Ольга, і я не готова стати матір’ю. Але спокійно визнати, що поки не хочу дітей, я змогла тільки зараз. Спочатку прийняти це для себе, а потім винести на суд громадськості.

Loading...

Спеціально для всіх дівчат, які до цього дня тримають оборону, я розповім свою історію про 6 років, що були наповнені нетактовними питаннями, доказами, сумнівами та докорами сумління.

Я не кажу, що у мене ніколи їх не буде, і не пропагую рух чайлдфрі. Я просто відстоюю своє право не заводити дітей тут і зараз просто тому, що у мене здорові стосунки, або вирішене квартирне питання, чи цього хочуть батьки чоловіка і мої. Але будь-які аргументи виявляються недостатньо вагомими у порівнянні з головним висновком: «Це ж дитина. Як можна її не хотіти? »

Якось прийнято, що спочатку кохання і романтика, далі – весілля, потім – діти. Вважається, що жінка не просто зобов’язана народжувати дітей, вона повинна хотіти це робити. І як тільки ти вийшла заміж, материнський інстинкт захлесне тебе з головою. Адже у всіх так.

У мене не так. Причина, з якої я зараз не прагну заводити дітей, проста: я хочу пожити для себе. Мене цілком влаштовує мій спосіб життя, і я не хочу нічого змінювати. Як правило, після таких заяв громадська думка придавлює мене бетонною плитою. Причому кожен вибирає свій стиль впливу.

«Ти – егоїстка!»

Стосовно людини, яка ще не народилася? Або до родичів, заради яких я повинна поміняти всі свої життєві плани? По-моєму, найбільш неегоїстичне і гуманне, що може зробити жінка для своєї майбутньої дитини, – це повністю усвідомити, що з її появою її життя зміниться і вона не буде належати тільки собі. Що їй треба буде віддавати малюкові весь свій час, емоції, енергію. І тільки прийнявши даний факт, зважуватися на цей відповідальний крок.

«Ти просто не хочеш брати на себе таку відповідальність!»

Всі мої домашні улюбленці були колись підібрані, вилікувані й жили щасливим життям. Я жодного разу не зраджувала жодної людини. Якщо траплялося когось підводити (частіше з вини обставин), я вибачалася і намагалася виправити становище, повністю взявши відповідальність на себе.

По-моєму, бути безвідповідальною – це як раз народити малюка (або кілька), віддати його на виховання бабусям, няням або в дитсадок і лише фінансово брати участь в його житті. Таке є часто-густо, на жаль. А відповідальність полягає в тому, щоб свідомо підійти до питання зачаття. І бути готовою до цього кроку не тільки фізично, а й морально.

Всіма улюблений годинник, який цокає

Є безліч жінок, які самостійно народили здорового первістка у віці від 35 до 45 і щасливі. Також є велика кількість дівчат, на жаль, які не можуть народити або народжують хворих дітей у віці від 20 до 30.

А якщо без статистики та по-людськи, то я вважаю, що термін «та, що народжує в старості» потрібно заборонити законом і перевести в розряд образ особистості. Цей термін звучить як «майже безплідна», він лякає нас і ще далі відсуває від бажання мати дітей.

«Тобі не соромно?»

Дуже часто я чула й таке: «Ось хтось взагалі не може, а ти просто не хочеш. Тобі не соромно?» Або « Ми ж не вічні, потім вже сил не буде з онуками няньчитися. Ти про нас зовсім не думаєш».

Кликати до почуття провини – це найжахливіший, але і дієвий прийом. Проблема в тому, що він з більшістю спрацьовує. Скільки я знаю таких дівчат, які народили дитину на прохання інших, не витримавши тиску чоловіка, родичів чи громадськості. Деякі з них мають силу волі визнати це, інші ж ніколи не зізнаються і будуть удавати, що щасливі. Але щастя, так само як і нещастя, написане на обличчі, цього не приховаєш.

Дочка маминої подруги

Порівняння з усіма, у кого є діти, завжди не в мою користь: «Он у твоєї подруги Тані вже двоє, і подивися, як вона щаслива».

Я дуже рада за свою подругу і насправді вважаю її еталоном материнства (не плутати з «яжмати»). Ми дружимо з Танею зі школи, і вона завжди хотіла дітей. Вона віддає їм себе без залишку і робить це з безмежною любов’ю, а ще примудряється ідеально розподіляти свій час між дітьми та чоловіком. Вона дійсно щаслива.

Але я ж не Таня! І, народивши дитину зараз, не бажаючи її так само сильно, як колись моя подруга, я не стану від цього щасливою. До речі, Таня поважає і приймає мій вибір, хоча і не розуміє його.

«В чому твоя проблема?»

А ще я часто чула таке: «Ти брешеш. Ти не можеш не хотіти дітей, напевно, ти просто не можеш або у тебе з чоловіком погані стосунки. А може бути, у тебе якась травма дитинства або ти просто боїшся ». Скажу чесно, після таких висловлювань я якраз і почала сумніватися в щирості своїх почуттів. Може бути, я не хочу народжувати дітей зараз, тому що є якась прихована проблема.

Від постійного загального тиску я відчувала жахливу невпевненість і практично знецінила свої почуття й емоції щодо цього питання. Я відчувала постійне почуття провини, боялася не виправдати чиїхось очікувань, відчувала себе неповноцінною, і ще мене супроводжували безліч інших негативних емоцій, які отруювали мене зсередини та з’явилися завдяки чужим висловлюванням.

Покопирсавшись в собі місяць-другий і остаточно заплутавшись, я зрозуміла, що займаюся швидше самоїдством, ніж пошуком рішення. Тоді-то я і записалася на прийом до психолога. А ще, щоб почути думку, об’єктивну і максимально неупереджену.

Дієвий метод

На одному з сеансів психолог попросила мене уявити, ніби у мене вже є маленька дитина. При цьому детально описати картинку, усвідомити кожну емоцію, кожне почуття, зрозуміти кожен свій страх. Протягом години я все докладно розповідала: скільки мені років; який буде розпорядок дня; що я роблю з дитиною і чим займаюся, коли у мене є час для себе; яку участь у цьому бере чоловік; що я відчуваю, коли віддаю дитину бабусям і т. д.

Свою розповідь я почала зі слів «мій малюк здоровий і посміхається», і це був перший образ, який виник у мене в голові. Я уявляла, як він робить перші кроки і як я його купаю. Як чоловік міняє підгузок і як ми разом гуляємо на майданчику. Я бачила нас з чоловіком нехай втомленими, але все-таки щасливими. А ще, як радісний малюк сидить на руках у бабусі, а я спокійно вирушаю на зустріч з подругами.

Відтворивши картинку у себе в голові, я чітко усвідомила, що я хочу бути мамою й обов’язково буду, але просто не зараз, а трохи пізніше. Всі мої сумніви зникли, невпевненість зникла, і я подивилася на ситуацію через призму своїх відчуттів, а не з позицій громадської думки.

Як я живу зараз

Звичайно, після цього неделікатних питань і нетактовних людей в моєму житті не поменшало, тільки тепер я вже не дратуюся від їх висловлювань. Всі вони не бажають мені нічого поганого, просто я не вписуюся в їх систему цінностей. А може бути, хтось із них теж колись хотів почекати з дитиною, але не витримав загального тиску.

Крім того, в моєму випадку є ще один дуже важливий момент: чоловік підтримує мене в цьому рішенні. А це вкрай важливо – дивитися в одному напрямку. Я ніколи не відчувала ніякого тиску з його боку, не чула докорів або претензій. Мало того, він захищає мене від родичів і оточення.

Одного разу він сказав: «Я просто хочу, щоб ти знала: я готовий до появи дітей. Я кажу тобі це з усім розумінням і любов’ю. І як тільки ти будеш готова сама, ми просто зробимо це!» І, чесно сказати, після цих слів мій сплячий материнський інстинкт трохи підняв голову і відкрив очі. Тепер я впевнена, що коли-небудь буду мамою чудесного здорового малюка!

І найголовніше

Що я зрозуміла за 6 років боротьби: громадська думка – це найбільш нещадна річ у світі, і боротися з нею марно. Якщо хтось із ваших близьких, друзів або знайомих пішов проти соціальних стереотипів, значить, у нього є на те свої причини, про які ви можете не знати. Підтримайте, не осуджуйте і дайте їй зробити свій усвідомлений вибір. Адже, можливо, ви єдина людина, яка приймає її такою, якою вона є.

Залиште свій коментар

коментарів

Loading...