Прочитайте цей текст, якщо ви дорікаєте собі за «Байдикування»

Про те, чому сьогодні всі одержимі ідеями досягнення успіху, як це отруює нам життя і що з усім цим робити, поміркуємо разом з психологом.

Ми живемо в нарцисичному суспільстві – це суспільство, для якого мірилом оцінки іншої людини є успіх. Ми заражені цим вірусом. Нам з дитинства говорять про те, що ми повинні бути кращими, повинні добре вчитися, повинні перемагати на олімпіадах і показувати результати. Дитина виростає в дорослого, який вважає, що без своїх успіхів, без медальок і без порівняння з іншими людьми він нікчема, «ніякий».

Що це за манія – прагнути до ідеального успішного життя?

Ці корені нарцисизму йдуть з дитячого досвіду, де малюка порівнювали з кимось, вимагали хороших результатів, успіхів, і говорили: якщо ти будеш успішним, ми тебе будемо любити, а якщо принесеш двійку чи трійку, то ми тебе любити не будемо.

Loading...

А далі хтось просто біжить в загальній гонитві за тим, щоб бути «як усі». Тому що, якщо він не буде «як всі», він випаде зі спільноти, його можуть висміяти. Цей страх включає «первісні» реакції: якщо я буду не в соціумі, я залишуся голодний і помру в злиднях, холоді й голоді.

Яка зворотна сторона у всього цього успіху

Найчастіше про це пишуть люди, які вже пройшли через кризи. Вони можуть розповісти: насправді успіх – це важка ноша, і, якщо ви будете у свій кожен день намагатися впхати сто справ, насправді, ви дуже швидко зламаєтеся.

Успіх вимагає занадто багато внутрішнього ресурсу. Це не можна пізнати, поки людина не прийде до цього сама. Скільки не говори, що успіх не зробить тебе щасливим, гроші не зроблять тебе щасливим, люди цьому не вірять, а ті, хто так кажуть, говорять з позиції психологічного захисту, мовляв, «так, мені не потрібні гроші, я багатий духовно».

Ось яка вимальовується картина: нам страшно розслабитися, бо інші можуть обійти нас.

Тому ми влаштовуємо всякі змагання, починаємо нове життя з понеділка. Багато хто не розуміє: часовий, психологічний і емоційний ресурси дуже обмежені. Хто оплачує весь цей банкет – незрозуміло.

Нам здається: ось ми зараз напишемо, що з понеділка почнемо робити купу справ, запишемо все за правилами тайм-менеджменту в красивий блокнот, і, звичайно, будемо все це робити.

Але потім настає момент, коли ми бачимо: сьогодні відклав один свій проект, завтра другий … Виявляється, усередині ми не готові, у нас є страхи, опір. Ми починаємо себе за це картати, собі докоряти. Чим більше людина себе картає, тим менше приймає себе, тим швидше потрапляє в депресію.

Що з усім цим робити?

Як виглядає той «успіх», який ми транслюємо? Таке собі життя завжди на позитиві.

Зранку встав, зробив зарядку, потім з’їв правильну їжу, потім пішов помедитувати, потім зробив мільйон справ, заробив грошей, потім провів час з сім’єю і сходив на п’ять гуртків … Перш за все, важливо зрозуміти, що ця ідея утопічна.

Ідея успіху криється в проживанні того, що внутрішньо цінне. Тоді моє життя буде насиченим і цікавим, і принесе більше радості, ніж придуманий і модний в суспільстві успіх. Це перше.

Друге: важливо навчитися чути, що говорять наші тіло і мозок:

– Дивись, нам зараз важко, ми далі не зможемо, не впораємося з такою кількістю справ в один день.

Якщо ваш мозок прямо кричить про це, то краще йому вірити. Однак часто люди говорять, що зможуть, не сплять ночами, щоб все встигнути, і розплачуються за це здоров’ям. Я це знаю через свій досвід: я теж бігла, прагнула, брала великі проекти, і в кінці втомлювалася, ламалася, вигорала.

Папір стерпить усе. Можна написати скільки завгодно справ. Але часовий ресурс обмежений, і наша працездатність теж. Людина намагається робити це за рахунок здоров’я, і приходить до кризи.

Третє. Важливо зрозуміти: успіх інших людей не робить нас якимись неправильними. Якщо у нас немає якогось загальноприйнятого соціального успіху, ми не стаємо від цього невдахами. Це про прийняття себе, дозвіл собі бути недосконалим.

У нарцисичному суспільстві є культ ідеальності, тому люди часто приходять до терапевтів з позиції «зробіть мене найшвидшим, найсильнішим – найідеальнішим». Ми себе не приймаємо, тому хочемо довести іншим, що ми можемо, що ми чогось варті. Ми не відчуваємо своєї істинної цінності.

Прийняти себе в цьому своєму «неуспіху» дуже складно. Це одна з найсильніших ідей, які зараз вчуваються – «Справжній чоловік повинен …», «Справжня жінка зобов’язана …». Зазвичай люди тримаються за цю ідею до останнього, і тільки після глибокої кризи можуть заспокоїтися і прийняти той факт, що успіх не зробить нас настільки щасливими, як прийняття себе разом зі своєю недосконалістю і недоліками. Це непроста робота – ми опираємося до останнього, я це знаю по собі, своїх пацієнтах, по всіх інших. Тому єдине, що можна порадити – більше довіряти собі та частіше собі нагадувати, що навіть якщо успіху не досягнуто, це не привід почати ставитися до себе гірше.

У цьому може бути велика сила, коли хтось говорить собі: я досить цінний вже зараз, я люблю себе таким, але ще мені б хотілося зробити щось, що відповідає моїм цінностям. І, можливо, це приведе мене до успіху.

Автор: Марія Жиган

Залиште свій коментар

коментарів

Loading...