Сердечна історія, яка показує, що любов чоловіка проявляється в дрібницях

Про книгу давно вже ніхто не судить по обкладинці, а що ж з людьми? 

Досі нерідкі випадки, коли щастя шукають в красивому вигляді. Але ж коли приносять подарунок, нам цікавий вміст, а не його упаковка. Так і з кимось близьким – в першу чергу він повинен бути прекрасний всередині.

Психолог Анна Кір’янова розповіла випадок з тих часів, коли вона була вагітна. Він цікавий тим, що правильно розкриває суть гармонійних сімейних стосунків.

Loading...

Я лежала на збереженні багато років назад. До моєї сусідки по палаті постійно їздив чоловік. Ми були такими молодими, що нас важко було назвати жінками. Але називали: в лікарні всіх так називали. Ми всі чекали народження дитини в палаті на 12 осіб. Називалося це «лежати на збереженні».

І була така негарна Світлана з великим животом. Ну, у всіх був живіт, всі були не дуже гарні: там ні душу, ні дзеркала не було. Але Світлана була негарна взагалі та дуже повна, набрякла.

Палата була на 1-му поверсі. Чоловіки приходили до дружин і розмовляли через підвіконня. Телефонів не було, і жінки гадали й тривожилися: чи прийде їхній чоловік? Не до всіх приходили. Це зрозуміло: працювали всі, їхати далеко, на околицю. І деякі жінки плакали вночі. У лікарні дуже сумно. А коли чоловік все-таки приходив, вони висловлювали любов і турботу. І питали: «Ти поїв? Ти знайшов чисту сорочку? »

А до цієї Світлани ходив рудий маленький хлопчина в кепці. Трошки кривоногий і теж не дуже гарний. І кожен день – кожен день! – приносив маленьку каструльку. Він її привозив, замотавши в ковдрочку стареньку. І в каструльці була варена картопля, ще тепла. Або суп з макаронами. Теплий.

Він приїжджав після роботи на заводі, коли години прийому відвідувачів закінчувалися. Але ми ж на 1-му поверсі були. Він мовчки передавав каструльку Світлані, а та їла. Вона і мене пригощала: мій чоловік в армії був. Потім цей мовчазний рудий хлопець їхав з каструлькою і ковдрою назад. Години дві треба було їхати. І вони майже не говорили.

А потім мене виписали. І цю Світлану я років через 15 знову зустріла на вулиці. Вона знову була вагітна. І у неї вже було троє дітей. І вона красива стала! Повна, але дуже красива. І машина гарна. Діти теж гарні – вона так сказала. І життя хороше, красиве!

А за кермом сидів цей рудий хлопець, чоловік. Він залишився негарним, як та алюмінієва пом’ята каструлька. Але в чоловікові головне не краса. Головне – що всередині. Як в каструльці, в якій картопля залишалася теплою. І це тепло не зникає, навіть якщо їхати дві години. Навіть якщо все життя їхати – разом.

Автор: Анна Кір’янова

Залиште свій коментар

коментарів

Loading...