Батько майже не брав участі в моєму вихованні. Я хочу розповісти, як це вплинуло на моє життя

Привіт, мене звуть Наталя, мені 27 років. 

Коли мені було 8, мої батьки розлучилися, батько поїхав і виховувала мене тільки мама. Ця ситуація у нас в країні нерідка: з 1996 року кількість сімей тільки з одним з батьків зросла у 2,3 раза. У 90% випадків дитина залишається з матір’ю.

Я хочу поділитися з читачами “Отож” своєю особистою історією про те, як це – рости без батька. Обіцяю не мучити суцільним ниттям – хочу розповісти не тільки про очевидні негативні, а й про позитивні моменти виховання в сім’ї з одним з батьків.

Loading...

Мої батьки познайомилися, коли мамі було 23, а татові – 22, в спільній компанії друзів. Тато підкорив маму веселим, легким характером і натхненною грою на гітарі. Він дуже харизматична, творча людина. Мама закохалася миттєво. Через рік стосунків вона сама натякнула на шлюб. Тато був не проти, і вони одружилися. Перше розчарування чекало маму вже на весіллі: наречений швидко напився, і до кінця свята був уже сильно п’яний.

  • Ось і перший винесений мною урок з історії шлюбу моїх батьків: не варто необачно закохуватися і кидатися в стосунки з чоловіком, як у вир з головою. Як я вже говорила, мені 27. Я не заміжня і без дітей. З юності я досить розбірлива та обережна в спілкуванні з протилежною статтю. Це і плюс і мінус одночасно: мене не заносить в неприємні історії, не тягне до поганих хлопців, але і розслабитися і до кінця довіритися чоловікові мені вкрай складно.

Через рік народилася я. Ми жили в невпорядкованій квартирі в невеликому селищі. Тато у вільний від роботи час любив зібратися з друзями – і, звичайно, там був присутній алкоголь. Ця його пристрасть ставала все більш явною і нестримною. Він міг піти в запій, як у прірву, на кілька днів. Але найгірше було те, що поступово в п’яному стані він став поводитися все більш агресивно.

Мама розповідала кілька дуже страшних епізодів, схожих на кадри з фільмів жахів: це і гонитва з ножем, і вимога терміново віддати заначку, «інакше задушу», і побої. Мені в пам’ять чітко врізався тільки один випадок: коли ми з мамою мирно вечеряли, прийшов п’яний тато і з безглуздою усмішкою почав розмахувати у нас над головою кочергою, примовляючи, що ми «зараз повеселимося». Він почав заганяти маму в кут, тоді вона вирвала у нього кочергу, вдарила по голові, схопила мене і ми побігли до сусідів викликати міліцію (у них був домашній телефон). Пам’ятаю, як він, закривавлений, у дверях встиг схопити її за капюшон і смикнути назад, але все-таки мама вирвалася. Приїхала міліція, його забрали, ми повернулися додому. Мама вмовляла мене доїсти залишки вечері, але я, звичайно, була не в змозі. Цей липкий жах пам’ятаю досі.

Було б несправедливо не сказати, що у тверезому вигляді він був непоганим батьком. Він грався зі мною, вчив грі в шахи та вчив зі мною англійську. Правда, я нічого з цих уроків не запам’ятала. Були світлі сімейні моменти типу поїздки на море, але вони лише на час пом’якшували загальний несприятливий фон.

Коли мені було 8, моя бабуся (мама батька) отримала житло в іншому місті. Це підштовхнуло батьків до розлучення – батько поїхав з бабусею. Важко сказати, чому мама сама не наважилася розірвати стосунки раніше, адже, за її зізнанням, від любові в останні роки шлюбу нічого не залишилося. Напевно, боялася залишитися одна з дитиною на руках (що в підсумку все-таки й сталося). Пам’ятаю, незадовго до татового від’їзду між батьками спалахнула чергова сварка: вони кричали одне на одного, і батько смикнув маму за золотий ланцюжок на шиї. Я встала між ними та закричала на весь голос, щоб перекрити їх крики. Бабуся, яка була присутня тут же, відвела мене в іншу кімнату і сказала стояти осторонь.

Після їх від’їзду я в дещо сумувала за татом, писала йому листи. Через рік ми з мамою з’їздили в те місто, і тато навіть зробив боязкі спроби возз’єднати сім’ю, кликав нас з мамою переїхати. Коли ми їхали, батьки стояли на пероні й цілувалися, а потім тато довго біг за потягом і махав нам услід, а мама плакала, що «ось так все склалося».

Логічно було припустити, що на тата в майбутньому чекала сумна доля всіх алкоголіків – повна деградація і падіння на соціальне дно. Але життя – набагато цікавіша і геть непередбачувана штука. Через якийсь час ми отримали від тата лист, що він одружується. Я, безумовно, відчула ревнощі. Через пару років я з’їздила до нього і познайомилася з його новою дружиною і дитиною. Тато працював на цікавій творчій роботі та радів життю.

Моя мама теж спробувала налагодити особисте життя, але, на жаль, не настільки вдало. Підсумок – одна з двома дітьми. Мені було 12, коли народилася молодша сестричка, і мені довелося різко подорослішати. Ми жили бідно, в досить важких умовах. Я швидше бігла зі школи, щоб відпустити маму на роботу на півставки. Вдома я топила піч, наглядала за молодшою ​​і намагалася робити уроки. Чоловічої допомоги дуже не вистачало: пам’ятаю, взимку ми самі прорубували ополонку і тягли на санях бочку з водою. Ми зовсім відвикли від чоловіків: навіть домашні тварини всі були виключно жіночої статі.

  • Цей досвід мене загартував: я не боюся залишитися одна, навіть без грошей. Несамостійність і інфантильність в інших людях мене, чесно кажучи, дратують (і ще я таким людям трошки заздрю).

  • В майбутньому я і боюся повторення долі своєї матері (одна з дітьми), і водночас знаю, що зможу з цим впоратися. Я точно не буду терпіти вади чоловіків на кшталт алкоголізму. Сім’я з одним з батьків теж цілком може бути повноцінною і щасливою, якщо діти захищені від таких речей, що травмують дитячу психіку, як агресія і скандали дорослих.

У підлітковому віці я бачила батька очима моєї матері, і, звичайно, цей його образ був, в основному, негативним. Мама була незадоволена невеликою сумою аліментів (хоча, до честі батька, виплачувалися вони регулярно, і не тільки до 18 років). Спроби моєї мами вибити більше коштів, природно, наштовхувалися на опір нової татової дружини. Я мимоволі була втягнута в ці грошові розборки. Мені знадобилося чимало років, щоб відокремити власне ставлення до батька від ставлення моєї матері й зняти з нього всі свої очікування.

Мій тато з другою дружиною і двома дітьми ось уже багато років живе в іншій країні. Я приїжджаю до них в гості раз в декілька років. В інший час – коротке листування в месенджерах. Тато знає про моє життя, так само, як і я про його, мінімум інформації. При зустрічі він розповідає мені ті ж анекдоти, що і 20 років тому. Я ніколи не ділюся з ним особистими проблемами та не прошу допомоги. Чесно кажучи, я взагалі згадую про нього вкрай рідко. Я тата люблю, але, на жаль, не можу сказати, що поважаю.

Чоловіки, за характером схожі на тата, – легковажні, імпульсивні, емоційні, – мене відштовхують і дратують. Зараз я живу з хлопцем – повною протилежністю мого батька як зовні, так і внутрішньо. Його флегматичність і міцна нервова система діють дуже заспокійливо, через те, що я схильна до тривожності. Але все ж я періодично не можу втриматися і включаю «режим пилки», коли мені здається, що щось загрожує нашій стабільності: наприклад, коли мій хлопець хоче вкласти гроші в якусь нову справу або спілкується із занадто легковажними, на мій погляд, друзями. Загалом, жити зі мною часом непросто.

  • Мій нинішній чоловік, а також сеанс у психолога відкрили мені очі на неусвідомлювану раніше проблему: я звикла багато тягти на собі, в тому числі на перший поклик розв’язувати проблеми моєї мами та сестри. Зараз я потихеньку вчуся психологічно відділятися від своєї мами й пояснювати їй, що на мене не завжди можна розраховувати.

А ще мені необхідно навчитися послаблювати контроль і більше довіряти своєму чоловікові, але це дуже і дуже складно. При виникненні проблеми в стосунках моя перша думка: «А чи не втекти мені? Одній набагато легше ». Але насправді, звичайно, це не вихід. Я сподіваюся, що в майбутньому мені все-таки вдасться побудувати міцну сім’ю, в якій батько моїх дітей буде для них авторитетом і захистом.

Серед вас або ваших знайомих напевно є діти з неповних сімей. Як, на вашу думку, це вплинуло на їх характер і особисте життя?

Залиште свій коментар

коментарів

Loading...