«Я завжди економлю на собі». Історія, до болю знайома кожній заміжній жінці

«Я завжди економлю на собі, – пише блогер Леля Тарасевич.

– Якщо не буде вистачати часу, виключу сон. Якщо грошей – косметолога. Так і буду ходити прищава і з синцями під очима. Нігті обгризені, тому що манікюрниця там же, де і косметолог, – в паралельному Всесвіті, який з моїм знову не перетинається ».

Ми в “Отож” помітили, що цей текст викликав бурхливий відгук у соціальних мережах, і з дозволу автора ділимося її історією з нашими читачами.

Між прогулянкою з сином і візитом до лікаря я виберу перше. Куплю чергові кросівки дитині, а сама походжу в стоптаних балетках. Подзвоню бабусі й вислухаю всі стогони щодо здоров’я, навіть якщо немає сьогодні сил на перероблювання інформації та голова розколюється.

Я можу дійти пішки замість таксі. Хоча дощ.

Можу дотягнути сумки з «Ашану», меблі з IKEA, овочі з ринку та рюкзак до стійки реєстрації. Хоча лікарі заборонили піднімати навіть дамські сумочки.

Так було завжди. Це просто риса характеру, погана звичка або завчена модель поведінки. Не жертовність, але вічна впевненість, що мені й так зійде. Є цілі та важливіші від стоптаних балеток, врешті-решт.

І все б добре, нехай би так і залишалося, якби не одна обставина: раз на півроку-рік (або частіше) я закочую очі та скандалю. Бо де ж я, врешті-решт, мої бажання, примхи й нова спідниця? Чому інші собі все дозволяють, а я вічно відкладаю? Гроші, час, енергію, себе…

Відкладаю саму себе на дальню полицю шафи, забувши попередньо хоча б стерти з неї пилюку. Чхаю, впираюся ліктями та колінами, а не тікаю. Незручно, але жити ж можна. Мені зійде.

Можу влаштувати цей скандал комусь (йому ж все віддала, що треба було залишити!), А можу собі самій. Вирішити з понеділка жити по-новому, відправитися на шопінг на 5 годин … і купити нові колготки. Тому що в цьому місяці ще внески за кредит, оплата дитячого гуртка і страховка машини. Істерика істерикою, а сторінка з бюджетом на моєму внутрішньому моніторі не зачинена, згорнута тільки, он висить внизу, блимає, хоче, щоб її відкрили.

Коротко кажучи, не вмію я любити себе. А кажуть, треба. Обов’язково, кажуть. Тільки як саме, вічно забувають розповісти і натомість зникають. Зникають, щоб продовжувати любити себе, вони ж уміють. На відміну від інших.

А тут вичитала, як саме починати це таким динозаврам, як я. Таким, які жодного разу не пробували, боялися підсісти на героїнову голку егоїзму.

Рецепт зовсім простий: робити для себе те, що робиш для улюблених людей. Готувати собі смачну їжу, одягатися для себе в красиву білизну, давати собі поспати та не будити в вихідний до обіду.

Мені прямо сподобалося. Хоч зрозуміло, в якій позі любити себе правильно, а в який вже непристойно.

Я тренуюся й отримую задоволення. Гуде всередині голосок, що, мовляв, егоїстка я і як не соромно, заткнула кляпом з байдужості та цитатами з розумних книг. Я тішуся, що нарешті йду до косметолога без почуття провини й відчуття непомірних розтрат. І навіть хвалю себе за таку розкіш. Я вже майже навчилася.

А вчора наповнюю ванну і збираюся відмокати з сіллю і дивитися серіал. Мій час, хочу дивитися серіал, а не ліпити котлети на завтра. Маю право.

Дістала упаковку солі та бачу, що залишилося на один раз.

– Ось завтра син полізе в ванну і захоче з сіллю, а її немає. А він точно захоче. Йому подобається, як розчиняються різнокольорові кристали, він ловить їх пальцями, довго розглядає на світлі, викладає на бортик і милується, нюхає, катає. А я … я можу і без солі, мені й так нормально.

– Стоп-стоп-стоп, Лелю! Не нормально! – і бах всю пачку в ванну, поки не передумала. Сьогодні я, моє, мені.

Цілу годину просиділа насуплена, розхлюпуючи воду і провину, вичавлюючи задоволення. Насолоджуйся, я сказала! Забула включити серіал. Виповзла за північ і відправилася готувати котлети.

Коротше, непроста це справа – любити себе. Дуже складна з незвички.

Залиште свій коментар

коментарів