Поганий настрій кожного з батьків впливає на інтелектуальний розвиток дітей

Якщо один з батьків сварливий, не вміє контролювати свої емоції, він цим робить негативний вплив на когнітивний і емоційний розвиток своїх дітей. 

Хоча ця поведінка більше властива чоловікам, материнський гнів завдає не меншої шкоди. А якщо обоє батьків схильні впадати в лють – шкода багаторазово зростає.

На жаль, під час конфлікту знайти переконливі аргументи та розумний вихід із ситуації набагато складніше, ніж просто накричати. А коли на роботі неприємності, то батьки зриваються на дітях: звільняються від негативних емоцій. І це стає звичкою.

Наслідки для дитини.

Крик батька чи матері не викликає поваги – лише переляк. Так батьки виграють битву, програючи війну, причому відразу в кількох напрямах: наслідки торкнуться формування дитячої особистості, відіб’ються на здоров’ї дитини, на розвитку стосунків батьків і дитини.

Дитина сприймає все буквально: один з батьків кричить, ображає його – значить, не любить. Якщо не любить найдорожча людина – значить, інші люди теж можуть бути жорстокими й не заслуговують на довіру. Результат цілком передбачуваний: з’являються дратівливість, тривожність, плаксивість, фобії, шкідливі звички, складності взаємодії з іншими значущими дорослими та з однолітками.

Напруження, яке зростає, викликає тривожне очікування нових криків, а такий стрес може спровокувати дві стратегії поведінки:

  • погана поведінка і порушення правил – дитина чинить опір, знаючи, що кричати на неї будуть в будь-якому випадку, а так вона хоча б це заслужить;
  • бажання догодити – дитина постарається зробити все, що від неї чекають батьки, навіть ціною обману і лестощів.

У дітей, що наближаються до пубертатного віку, може з’явитися брехливість, агресивність, виникнути проблеми з законом і багато іншого.

У довгостроковій перспективі хронічний стрес може спровокувати й психосоматичні захворювання.

Агресія як приклад.

Сімейний мікроклімат дуже залежить від способів комунікації. Вибудувати теплі довірчі стосунки з батьками, які підвищують голос, дитині складно – вона просто закриється емоційно.

Як результат – загальне погіршення стосунків, що особливо шкідливо для дошкільнят. Дорослі часто не усвідомлюють причини віддалення дитини та дратуються ще більше. Так виникає замкнуте коло.

Стосунки нащадка з суспільством залежать від його стосунків у сім’ї.

Крик як сімейний стиль спілкування призводить до формування звички. Дитина переносить її в соціальне життя: в майбутньому вона буде кричати вже на своїх дітей.

Недовіра до навколишнього світу заважає радіти життю, вибудовувати довірчі стосунки з іншими людьми, дружити. Це призводить до складнощів у вибудовуванні романтичних і дружніх стосунків в дорослому віці.

Ще один наслідок – несамостійність і інфантильність. Дефіцит підтримки близьких людей викликає почуття недолюбленості. В цьому випадку складно сформувати відповідальність – дитина буде намагатися перекласти її на інших.

Комплекс жертви – один з найбільш неприємних наслідків. Дитина відчуває себе непотрібною світу, стає образливим, вважає за краще страждати з найменшого приводу, вимагає активної уваги й жалості від тих, хто її оточує.

Як з цим впоратися?

Для того, щоб вибудувати новий формат взаємин, важливо зрозуміти причини виникнення криків. В першу чергу, така поведінка – це втрата контролю над собою і своїм емоційним станом. Негативні почуття прориваються на поверхню, а їх адресатом стає дитина – людина, яка ще занадто мала, щоб відбити атаку або запобігти подібним спалахам.

Робота з власною поведінкою вимагає праці та багато енергії. Але є рекомендації, які допоможуть в боротьбі з криками:

  • Усунення подразника. Якщо причиною криків і зривів є стреси та загальне роздратування, краще постаратися виключити «пускові механізми» гніву.
  • Планування часу. Чіткий розпорядок дня допоможе уникнути поспіху і не дасть дратуватися з цього приводу.
  • Візуалізація наслідків. Якщо ви відчуваєте, що ось-ось зірветеся, уявіть, якої шкоди наносите дитині: як вона лякається, плаче, заїкається. Така картина швидко протверезить і не дасть емоціям вирватися назовні.
  • Медикаментозна підтримка. Якщо рівень дратівливості й тривожності зашкалює, зверніться до фахівця – він призначить заспокійливий засіб. Головне – не вдаватися до «допомоги» спиртних напоїв.
  • Візуалізація «глядачів». Уявіть, що ви перебуваєте в оточенні людей або до вас прийшли гості. Як тільки виникне бажання закричати, подумайте про те, що навколишні почують вас.
  • Вироблення умовного знаку. Домовтеся з дитиною про ключове слово або фразу, яку вона виголосить, як тільки відчує, що ви втрачаєте здатність володіти собою. Наприклад: «Я люблю тебе, не лайся». Це дозволить вчасно зупинитися.
  • Озвучування почуттів. Не потрібно соромитися своїх негативних почуттів, говоріть відкрито: «Я дуже злий», «Я серджуся через твою поведінку». Подібні фрази конструктивніші, ніж крик.

Якщо ніякі з перерахованих вище способів не допомагають стримувати агресію, краще звернутися до психотерапевта.

У тому випадку, якщо крик стримати не вдалося, важливо вибачитися: щирі вибачення не вдарять по батьківському авторитету, але згладять наслідки конфлікту, а також допоможуть збудувати відкриту комунікацію з дитиною.

Крик – зовсім не свідчення того, що дитину не люблять. Багато ситуацій продиктовані здоровим глуздом і благими намірами – просто необхідно замислюватися над тим, як ви проявляєте свою любов до дитини та батьківську турботу.

А що ви думаєте про цю проблему?

Залиште свій коментар

коментарів