Заручник сімейної ситуації, або чому дитина хворіє

Багато батьків нарікають на те, що їхні діти часто хворіють. 

Часом здається, що неможливо дитину вилікувати: тільки-тільки здоров’я пішло на поправку, як знову з’являється якийсь вірус. Рік фіксується записами в медичній карті у вигляді ГРВІ – ГРИП – ГРВІ – АНГІНА – ГРВІ – ГРВІ – ГРВІ … У дитячий сад дитя не ходить, в школу ходити, навіть в підготовчу, теж не виходить. Мама змушена сидіти вдома (іноді – тато). Або бабусі – дідусі замінюють маму – тата.

Батьківські розбіжності – одна з основних причин хвороби дитини

І ось здається – все для дитини вже зробили, а виходу з хвороб не видно. Де ж джерело таких хвороб?

Нумо подивімося в дитинство малюка (можна, звичайно, і на раніший період, але це – вже трохи інша історія).

Лежить малюк в ліжечку. Йому добре, ситно, тепло. Він покакав і тепер вирішує трошки поспати. Його повіки важчають, ручки повільно опускаються за головку … І раптом в животику стає дискомфортно. Він лякається і починає кричати. Та як! На всю силу! Його крик означає для мами й тата, що він дуже потребує їхньої допомоги, тепла, турботи.

І батьки біжать. Беруть на ручки, пестять і колишуть.

І все стає добре.

А потім мама дуже втомлюється. Від обов’язків по догляду за дитиною, від монотонності життя, від того, що ні з ким поговорити, нема до кого звернутися за допомогою. Вона дуже хоче вийти на роботу або збільшити коло знайомих. Вона мріє про те, що тато замінить її та посидить з малюком, а вона піде гуляти і їй стане легше.

Але і тато втомлюється: він дуже тривожиться з приводу того, що тепер на його відповідальності не тільки мама, але і новонароджений малюк, якого потрібно захистити, створити умови для зростання і вибрати гарну школу (так-так, дорогі мами, прямо з народження). Він переживає, чи зможе він забезпечити мамі й малюкові гідне життя.

Крім того, він бачить, що дружина, раніше така близька, тепла і ніжна, тепер весь час втомлена, вимоглива і вже не дуже-то і ніжна, а ласки та ніжності хочеться. Тато приходить додому і хоче тільки одного: відпочити. Так, як раніше.

Але так вже не виходить. Навпаки, дружина намагається залишити його з малюком, з яким він не дуже-то і розуміє, що потрібно робити: той же ще не готовий йти в школу, а на такого маленького тато не дуже розраховував!

І замість дружніх мами і тата виходять дві самотніх людини. Звичайно, історія показує, що так не буває вічно, і що одного разу (приблизно через 5 років) все зміниться, але тільки прямо зараз що-небудь змінити в цій ситуації представляється малоймовірним.

Наслідок цілком закономірний: батьки починають сваритися. Часом, вони ображаються один на одного. Часом – зляться. Іноді вони не можуть один одного бачити або розмовляти одне з одним.

На щастя, цей стан не постійний, але, в такі хвилини сварок, малюк може кричати про те, що йому погано, набагато довше. І помічає це. Він бачить, що, коли батьки сваряться, вони гірше реагують на те, що йому погано. Вони зайняті одне одним, але не немовлям. Тим не менш, вони все-таки реагують на його біль, плач і йдуть до нього, після чого сварка затихає.

Малюк робить висновки:

  • Коли мама і тато сваряться, я їм потрібен менше, я менш помітний для них, і я перебуваю в небезпеці: вони не помічають мого болю і мого крику.
  • Другий висновок: коли я довго плачу, або мені особливо боляче, батьки не лаються. Вони припиняють кричати один на одного і звертають увагу на мене. Так мені стає безпечніше.
  • Щоб батьки були поруч і були дружні, мені потрібно кричати і хворіти. Тоді вони не будуть лаятися.

І дитина починає хворіти.

Батьківські розбіжності – одна з основних причин хвороби малюка, коли він намагається врятувати їхні стосунки. Його хвороби – це його мова, якою він намагається пояснити батькам, що вони важливі для нього і що йому важливо, щоб вони звертали на нього увагу.

Самовідданість малюка в області примирення батьків може бути дуже висока: адже на кону його безпека, а значить, його життя. Він не знає інших людей, які б могли про нього подбати, а значить, у нього немає іншого вибору: триматися тільки за тих, хто вже є. І діти починають хворіти. Іноді – дуже серйозно, піддаючи своє життя небезпеці.

Крім соматичних захворювань роль таємних примирителів батьків можуть виконувати травми, різні порушення соціалізації в дитячому садку або школі, відставання в навчанні й т.д. – все, що перемикає увагу батьків один від одного на нього.

Так, так, часто, малюку стає складніше жити. Але в цьому він бачить сенс, цінність свого життя. І жертвує собою заради збереження близьких стосунків батьків один з одним.

І було б добре, якби батьки це розуміли, бачили, виправляли (наскільки можна) або мінімізували наслідки для дитини розладів у своїх стосунках, і все закінчувалося. Але – ні, це – далеко не завжди так.

Дуже часто батьки починають вловлювати вигоду, яку їм дає дитяча хвороба. І ось тут найчастіше головну роль відіграють мами.

Я не хочу зараз образити мам. Ні, навпаки, скоріше, підтримати. Я ж і сама – мама, і мені важливо розуміти, що відбувається з моєю дитиною, і чим я можу їй допомогти.

Малюк часто хворіє, і мама не може дозволити собі відірватися від нього. Вона не може дозволити собі приділяти час своєму чоловікові – татові дитини. І вона бачить, що він починає страждати.

Що б вона зробила, якби дитини не було? Ну, ймовірно, вона б спробувала полегшити страждання чоловіка. Вона була б кращою господинею, більш палкою коханкою, більш яскравою і привабливою жінкою. Вона б вийшла на роботу і заробляла гроші, не вимагаючи від чоловіка більше працювати, щоб підтримати сімейний бюджет. Це – те, про що мріють дуже багато молодих мам, і чого, як правило, не роблять.

Але дитина вже є, а уваги від втомленого чоловіка стало значно менше, напруги – більше, і так хочеться його покарати.

І ось тут хвороби малюка дуже до речі: хвора дитина – чудове виправдання для мами. Вона може виправдати свою зайнятість, втому, байдужість, злість. Вона може тихо радіти про себе, спостерігаючи за втомою чоловіка.

Так відбувається не завжди, але, на жаль, відбувається.

Ще вона може не виходити на роботу (особливо, якщо та їй не подобається) і сидіти з малюком, який «не хоче» піти в дитячий сад. Вона може дуже тривожитися про те, що малюка образять, що він не вміє витирати попу (ще б пак, якщо його до 3-4 років тримали в памперсі, замість того, щоб привчити до горщика і розширити його можливості обходитися без мами).

І в цьому випадку дитина теж хворіє.

Вихід з цієї ситуації зажадає від мами мужності відстоювання свого права сказати «ні» татові тоді, коли вона чогось робити не хоче. Або рішучості зробити для себе те, що хоче. Однак, це буде означати, що їй доведеться безпосередньо розмовляти зі своїм чоловіком, а це представляється найчастіше більш небезпечним, ніж терпіти вже сформовану ситуацію. І мама жертвує дитиною і своїм часом на догоду вже існуючим стосункам.

Але чи тільки мамі може бути вигідна така ситуація? Ні, татові – теж.

Наприклад, коли він не хоче, щоб мама виходила на роботу. Адже працююча і самостійна жінка стає менш залежною від нього, вона може порівняти його з іншими чоловіками, може перестати залежати від його активності.

Зазвичай така ситуація виникає тоді, коли для чоловіка дуже важливо бути єдиним і коханим для його жінки. Коли він не дуже впевнений у собі і йому хочеться мати «міцний тил».

І тоді хвора і несамостійна дитина йому потрібна не менше, ніж мамі. Дитина хворіє – мама вдома – тато відчуває себе «на коні».

Крім перерахованих вище, можуть бути ситуації зганяння взаємної злості, образ, претензій через дитину.

І кожне об’єднання навколо дитини без усвідомлення, що стосунки між батьками, які б вони не були, не вплинуть на життя і майбутнє малюка, будуть породжувати тривогу і змушувати малюка робити те єдине, що він добре вміє, щоб об’єднати батьків – хворіти, страждати, підставляти себе заради стійкості їх союзу.

Дитина не вибирає цю роль. Малюк є заручником сімейної ситуації. На жаль, він не може (не вміє, та й не знає поки, як) розповісти батькам про той жах, який його охоплює при їх явних чи прихованих конфліктах. Він не може їм розповісти, як вони дорогі йому. Якщо малюк бачить сварки та не бачить примирення, то для нього результатом його хвороб завжди буде поліпшення стосунків мами й тата.

Якщо ж ця ситуація стає в чомусь вигідна батькам, то малюк стає заручником не тільки своїх реакцій, але ще і їх бажань, часом, не дуже зрозумілих і їм самим.

Це сумно, перш за все, з точки зору нащадка, який стає скріплювальним стрижнем у стосунках батьків. Але і з точки зору батьків дана ситуація також не найприємніша: вони отримують хворобливу дитину і часто погані стосунки між собою.

Анна Філімонова

Залиште свій коментар

коментарів