Кинути все. Втомлені від життя люди

У минулому році наша сусідка, яка займає досить “жирну” посаду, кинула роботу, здала свою прекрасну трикімнатну квартиру успішній молодій сім’ї і поїхала жити на дачу. Назавжди.

До пенсії їй залишалося ще років п’ятнадцять-двадцять.

Навколишні дивувалися і крутили пальцем біля скроні. Кинути таку роботу? Таку квартиру? Проміняти все на дерев’яну халупу з бузком під вікном, поблизу болітця? Це не нормально. Всі ж мріють добитися успіху, а не навпаки!

А вона абсолютно щаслива.

І залишок життя збирається провести на маленькій дерев’яній терасі, читаючи книги, саджаючи на виділеному під город квадратному метрі петрушку і готуючи дітям борщі.

Звичайно, я трохи утрирую.

Вона кудись щось пише. Десь читає якісь лекції. Щось робить і щось заробляє. Але це настільки незначно і не втомливо в порівнянні з її минулим життям, що навіть згадки не варте.

З кожним роком таких людей стає все більше.

Звичайно, не всі кидають все і виїжджають в глушину. Але змінюють життя істотно. Наприклад, з лікарів йдуть у вільні фотографи, з бухгалтерів – у журналісти.
Зверніть увагу: чому з кожним роком стає все більше і більше фрилансерів? Так, в часи інтернету і високих технологій немає потреби бути прив’язаним до конкретного робочого місця з жорстким графіком з дев’ятої до шостої. Але є й інше.

Є втомлені від життя люди.

Занадто наполегливо нам намагаються нав’язати успішність. Успішність. Ви можете дати чітке визначення цьому слову?

З дитячого садка людина завантажена під зав’язку. Нескінченні зобов’язання. Ранні підйоми. Манна каша.Тиха година. Сиди тихо. Гуртки. Субота. Ранні підйоми. Англійська та малювання. Школа. Ранні підйоми. Уроки. Домашні завдання. Іспити. Знову іспити. Інститут. Ранні підйоми. Лекції. Іспити. Робота. Ранні підйоми. Нарада. Звіти. Планерки. Завал на роботі.

Бийся головою об стіну. Будь успішний. «Високоефективні люди». Чули? Не лінуйся, не хворій, відпрацював – вмирай. Відмінний працівник. Мрія кожного керівника. Не застуджується, не втомлюється, не ходить у відпустку і на дитячі ранки, працює понаднормово та у вихідні. Він же хоче бути високоефективним і успішним. Треба. Точно треба? На пенсії виспишся. Спершу дійди до неї.

Протягом усіх років навчання відчайдушно лякають і погрожують. Вчися, або нічого з тебе не буде. Вчися, інакше, крім як у двірники, нікуди не візьмуть. Вчися, інакше…

Стандартний набір. Дві вищі освіти. Вдале заміжжя. Престижна робота. Квартира, машина і дача. Море пару раз на рік. Париж на річницю весілля. Діти в гімназії. Двадцять чобіт, тридцять сумок. На сезон. Все, як у людей. Точно треба?

Хтось колись вирішив, що саме ось це ось все – і є успішність. А ви впевнені, що саме в цьому вона вимірюється? І чи потрібна вона взагалі?

Успішність. Насправді це одне з найбільших шахрайств у нашому житті.

Все це не має значення.

Але розуміють цю просту істину, як правило, глибоко втомлені від життя люди, для яких на перше місце виходить душевний спокій. Можливість нікуди не бігти. Нікому нічого не доводити. Жити, а не виживати.

Є люди, які бігли, бігли, потім впали та зрозуміли, що більше не можуть. Тим більше, коли мова йде про нове покоління молодих людей, які вже з двадцятирічного віку встигли побувати на серйозних керівних посадах, тягнучи на собі непомірний тягар турбот і відповідальності. Вони вже все бачили, все вміють і більше нічого не хочуть, крім спокою. Така собі рання старість.

Тоді вони раптом починають бачити життя в іншому світлі. Найчастіше це трапляється на тлі серйозної перевтоми та сильного стресу. Валяючись в лікарні, можна багато чого зрозуміти.

Втомлені люди поступово змінюють все і змінюються самі. Вони вчаться життю заново, повністю підлаштовуючи обставини під себе, під свої потреби, бажання і біологічний годинник. Повністю контролюючи своє життя, не довіряючи настроям і рішенням роботодавців. Вони малюють аквареллю і багато читають. Варять борщі та печуть пироги. Гуляють в парку і грають з дітьми в м’яч. Просто дихають повітрям. Розуміють, що однієї сумки, виявляється, цілком достатньо.

Вчаться жити сьогодні й зараз, відчуваючи кожну хвилину.Саме тому вже досить давно з’явилося таке поняття, як дауншифтинг, і спільноти боротьби з надмірним споживанням, стали такі популярні фриланс і зимівлі в індійських хатинах.

Двірник.

З дитинства лякали. А зараз здається, що добре на свіжому повітрі мітлою махати.

У всякому разі, ця робота уявляється мені привабливішою від редакторської посади щомісячного журналу обсягом понад сто сторінок. Коли немає часу поїсти та випити чашку кави. Коли о десятій вечора раптом згадуєш, що ще в обід хотів сходити в туалет. Коли об одинадцятій вечора дзвонить рекламодавець і просить терміново переробити макет. А о дев’ятій ранку журнал вже повинен бути в друкарні… А потім спускаєшся вниз темними сходами, тому що ліфти в будівлі давно не працюють. І не викликаєш таксі, а йдеш пару зупинок пішки, щоб трохи прийти в себе. І думаєш про те, що до ранку треба дописати статтю та о восьмій уже бути в редакції. А вдома голодна дитина і її недописаний твір. А о дванадцятій тридцять ночі раптово дзвонить автор, що прокинувся, і просить внести правки в текст. І вранці знову ця круговерть. І за півгодини до здачі в друкарню прийде головний і скаже: переробляти все заново. Як? Йому плювати. Виходьте в вихідні.

Є люди, які реально отримують від усього цього задоволення. До кінця життя не втомлюючись від шаленого ритму. І можуть відчувати при цьому життя у всіх його проявах. Ну і добре. Не можуть же всі бути суперуспішними. Не можуть всі обіймати престижні посади й керувати суперуспішними компаніями. Хтось повинен і опале листя змітати.

Втомлені від життя люди та люди, що ганяються за успіхом, ніколи не зрозуміють одне одного. Ясно, що кожному своє. Але якщо ви відчуваєте, що більше не можете, не бійтеся все змінити. Не треба ставитися до життя занадто серйозно. Воно для цього занадто коротке.

Залиште свій коментар

коментарів