Ти б чула, скільки бруду вона вилила на тебе і твою майбутню дитину

– Тамаро Вікторівно! – кричала Юля на всю кухню, – скільки разів я Вам казала, ложки праворуч, виделки зліва…

– Ой, прости, Юлю, я навіть уваги не звернула, – виправдовувалася свекруха, – та й чи не все одно…

– Ні, я звикла так, в моєму будинку прошу робити по-моєму, – кип’ятилася невістка.

Тамара Вікторівна з подивом дивилася на дружину сина.

– Юлю, щось трапилося? Якщо ти через мій приїзд, то не хвилюйся, я на день, на два всього…

З Юлею у Тамари Вікторівни завжди були добрі стосунки, з самого першого дня, як син привів її знайомитися. Вона відразу їй сподобалася, мила, проста дівчина з сусіднього селища.

Познайомилися вони в інституті. Славко, син, навчався на інженера, а Юля – на економіста.

Сином Тамара Вікторівна пишалася, такий розумник виріс. Вже на третьому курсі влаштувався на підробіток, на місцевий машинобудівний завод і збирався залишитися в місті постійно. Батьки його підтримали, і навіть квартиру купили невелику.

А потім ось і з Юлею познайомився, відразу жити стали разом, після інституту розписалися. Зараз обидва працюють, живуть непогано.

Тому дивна поведінка невістки Тамару Вікторівну злегка здивувала. Ніколи раніше у них не було ніяких розбіжностей, свекруха не лізла в життя молодих, а вони охоче приїжджали до них в гості в село.

– Так що ж сталося, Юлю? – помітивши, що невістка трохи заспокоїлася, Тамара Вікторівна обережно запитала знову, – зі Славою посварилися?

– Та ні, Ви вибачте мені, Тамаро Вікторівно, просто засмутилася я знову, ось і не стрималася. Знову тест негативний, а я так хочу дитинку, і нічого не виходить…

– Ну, ось знайшла через що хвилюватися, – втішила свекруха, – ви і живете тільки три роки, встигнете ще…

– Так, напевно, ви маєте рацію, але Слава мріє про сина, а раптом він піде від мене до іншої, а я так люблю його, – заявила Юля засмучено, – Ну та нехай, а ви навіщо в місто приїхали, якщо не секрет?

Після цих слів невістки Тамарі Вікторівні було якось незручно розповідати про мету свого візиту в місто. Сталося, взагалі, непередбачене і незаплановане. Тамара Вікторівна дізналася, що вагітна, в сорок чотири роки, комусь розповісти – засміють. Вона вже до онуків готувалася, а тут такий сюрприз, чоловік був на сьомому небі від щастя, а вона сама сумнівалася, чи треба, все-таки не молода вже, ось і приїхала в місто, на додаткові обстеження, а тут невістка зі своїм горем.

Все-таки вона вирішила втішити її та сказала.

– Ти знаєш, я вважаю, що діти даються згори не просто так. Ось ми з чоловіком познайомилися ще в школі, дружили. А в сімнадцять років я завагітніла і тут батькам, які з самого початку не дуже схвалювали наші стосунки, довелося змиритися. Так ми й одружилися і прожили разом майже двадцять шість років, всяко жили, добре і погано, але ми любили одне одного.

А потім Славко виріс, поїхав в місто, і залишилися ми з Павлом одні, не старі ще, живи та радій собі на втіху. А Паша мій втомився, чи від мене, чи так йому нудно стало, тільки став він ходити наліво. Я спочатку і не помічала нічого, а потім вже мені його співробітниця очі й відкрила. Хотіла я вже на розлучення подавати від такої образи, а тут на тобі – дитина буде у нас.

Чоловік від такої радості забув всіх своїх пасій, і тепер, як в молодості, знову на руках мене носить, зараз-то ми вже дорослі, люди, що відбулися, розуміємо, що до чого, а то тоді в сімнадцять років і не зрозуміли, як батьками стали. Так що й у вас діти будуть, значить, не час ще, – закінчила Тамара Вікторівна.

Юля пильно дивилася на свекруху, – І що, Ви вирішили залишити дитину? – в голосі чулися недовіра і ледь прихована заздрість.

– Ну, звичайно, раз Бог дав дитину, значить, це комусь треба….

Незабаром Тамара Вікторівна закінчила всі справи і поїхала додому, того ж вечора їй зателефонував син.

– Мамо, ну ти даєш, на старості років вирішили дитину завести, це треба ж, ви що там, з глузду з’їхали? – мама так і не зрозуміла, що викликало таке обурення сина. Слава ще багато чого наговорив, Тамара Вікторівна слухала неуважно, і ніяк не могла зрозуміти, що вона такого поганого робить, і чому син не може зрозуміти їх, своїх батьків. Що це – синові ревнощі або Юля так все перевернула і налаштувала його проти, – чомусь вона вважала, що без невістки тут не обійшлося.

Загалом, якось так вийшло, що перестала вона бачитися з сином, він не приїжджав, а вона до них і поготів не хотіла їхати. Народила прекрасного сина, насолоджувалася материнством, тільки серце було не на місці, хвилювалася через сварку зі старшим сином.

Коли вже зневірилася в тому, що зможе достукатися до нього, Слава сам приїхав подивитися на брата і вибачення у мами попросити, за те, що наговорив купу всього. Мимохідь розповів, що з Юлею вони розлучаються, і справа навіть не в дітях, яких у них не вийшло.

– Просто я побачив її справжню, – ділився син, – це зрозуміло, що вона теж хоче бути матір’ю і не може, але це не дає їй право так ображати тебе, мою маму. Ти б чула, скільки бруду вона вилила на тебе, з якою злобою розповідала про твою майбутню дитину, а я слухав і чомусь мовчав, а ще й повторював за нею. Загалом, не можу я більше жити з нею…

– Ну що ж, значить, не судилося, – тільки й сказала мама.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів