Кого рятувати будеш під час пожежі, дитину або дружину?

Сократ, великий філософ і багатодітний тато, як ви пам’ятаєте, обожнював вийти на площу і поставити складні питання своїм сучасникам. 

Одне з таких питань я спробувала винести на загальне обговорення в наші дні. Ось, що з цього вийшло.

Був звичайний осінній вечір. Домашні розбрелися по своїх кімнатах. Я читала Сократа. Одне питання мене приголомшило. Він питав: «Якщо буде пожежа, і можна врятувати лише когось одного, кого врятуєш – дружину або одну дитину?” Всі чоловіки відповіли: «Дитину, звичайно». Сократ сказав: «А я врятую свою молоду дружину. Ми посумуємо разом, і вона народить мені ще дітей. А якщо врятую малюка, то горе буде і мені, і йому. Він своїм виглядом буде завжди нагадувати мені про трагедію. А сама дитина втратить і братів-сестер, і матір, а потім матиме мачуху, яка не зможе її любити, як любила мама». Звичайно, суперечки не вщухали довго.

Питання Сократа про дружину і дітей

Мені стало цікаво, що відповість мій чоловік. Запитала, не відриваючись від читання, він відповів: «Дитину. Всі врятують дитину. Малюк беззахисний і … ну, не знаю, буду рятувати всіх, але якщо одного когось, то дитину». Я йому розповіла про Сократа. Він відклав газету. Весь вечір ми обговорювали це питання. Воно виявилося нереально складним.

Вранці обидва вирушили на роботу, діти в школу і дитсадок. День у мене був насичений, про Сократа я не згадувала. Нагадав чоловік, увечері: «Я думав, мене на роботі вб’ють сьогодні. У перерві, за обідом завів розмову про Сократа, поставив його питання по службі. Відповіді були очевидними. Я сказав, що ввечері і сам так відповів, але зранку поміняв свою думку, Сократ переконав своїми аргументами»(для мене це стало одкровенням). За словами чоловіка, всі перестали їсти. Почали кричати і доводити щось, дзвонили друзям і народ підходив з інших відділів. Нарешті, покликали жінок з бухгалтерії, і ті теж, в один голос, стали говорити: «З глузду з’їхав? Дружину поміняти можна на іншу. Дитина – твоя кров! ». Порятунок прийшов у вигляді начальника. Той виявив відсутність всіх працівників на місцях у робочий час, примчав на голоси і розігнав несанкціонований мітинг.

Чоловік повернувся до роботи і побачив пенсіонера, свого товариша по службі, на робочому місці. Той в диспуті не брав участі, обід пропустив в силу свого трудоголізму, та й тугий був на вухо старигань, не особливо на роботі з кимось спілкувався. «Чого всі кричали? Премію скасували, чи що? », – присів перепочити ветеран. «Та ні, тут філософський диспут виник …», – чоловік і йому поставив запитання. А дідок був сім’янин, до речі: з дружиною сорок років разом, три сина, кожному будинок будував своїми руками, п’ять онуків, всі люблять його в гості ходять.


Старий задумався: «І що, всі сказали, дитину виберуть, рятуючи? А я б бабцю свою вибрав! Діти, вони – гості в родині, виростають і розлітаються з гнізда. Так, люблять мене, і я їх, ходять в гості. Та тільки кожен – відірваний шмат. А з бабцею своєю я і вмирати буду».

Мудрість цього старого вразила. Подумалося, може тому у нас стільки розлучень, що не цінуємо ми сім’ю правильно. Може бути, головне – не наші діти і не заради них все? Може бути, всі будуть щасливі, лише коли батьки цінують один одного понад усе?

Залиште свій коментар

коментарів