Жорстко! Які вимоги пред’являє сучасний світ до жінки. Історія з життя

З усіх боків нам нав’язують десятки речей, які повинна робити жінка:

бути завжди красивою, молодою, успішною, господарною, ростити розумних і слухняних дітей, піклуватися про чоловіка, стежити за будинком, розвиватися, заробляти гроші, добиватися успіхів на роботі…

Але давайте поглянемо на ситуацію тверезо.

Сьогодні до нас прийшли гості. Люди звичайні, так би мовити, з середніми досягненнями. Вони почали обговорювати свою співробітницю, а, точніше, той факт, що до неї «підкралася» старість. Вони сиділи і голосно реготали, смикаючи пивними животами і поблискуючи вгодованими мордочками. І я чомусь вирішила, що тій жінці близько 70-ти років, але потім вирішила уточнити… Виявилося, що їй…

Всього 35 років. Це її вони назвали “старою” ?! Вони продовжували пити. А я пішла в іншу кімнату. Я сиділа і плакала від несправедливості: за неї, за себе, за всіх жінок.

Іноді я готова проклясти той день, коли з’явилася на світ жінкою. Уже за фактом народження виходить, що я всім винна. Я повинна бути незалежною (ні в якому разі не утриманкою). Повинна завжди міцно стояти на ногах. Повинна вміти оплатити свої витрати і заробити на життя, щоб не просити гроші у чоловіка. І краще взагалі нічого вимагати.

У той же час я повинна нарівні вчитися з хлопцями, пробиватися по життю нарівні з юнаками, заробляти нарівні з чоловіками. Але тут є одна невелика заковика… Ви знаєте, в чому полягає колосальна несправедливість? Я скажу. Все це я повинна робити «на шпильках»!

Не в тому суть, що я завжди повинна ходити на підборах (хоча якщо я не буду цього робити, мене вважатимуть «нежіночною»). Я повинна не допускати “рослинності” на ногах, тримати в ідеальному порядку руки, показувати світу тільки бездоганне доглянуте обличчя, і, зрозуміло, не запускати фігуру. Я повинна робити макіяж вранці, надягати гарний одяг, готувати неймовірно смачні страви і постійно наводити порядок вдома. І вставати на годину раніше, щоб все це встигнути.

Я, безсумнівно, повинна робити це за власний рахунок. А якщо я позичаю на “красу” у свого чоловіка, можуть сказати, що я утриманка. У той же час я не повинна витрачати надто багато. Хоча косметологи – НЕ благодійники, а хороший манікюр ніхто не буде робити в кредит.

Якщо у мене в будинку бедлам, то в будь-якому випадку (виправдання через хворобу не приймаються) буду винна я, тому що дівчинка апріорі повинна стежити за чистотою. Якщо я нездорова і погано виглядаю, то мені не слід показуватися на люди, адже дівчинка повинна бути тільки красивою. Якщо я мало часу приділяю дітям, то відразу напрошується висновок, що я погана мама, а дівчинка повинна… І цей список нескінченний.

При цьому чоловіки часто не сприймають нас всерйоз – “баба ж”. А деякі можуть дозволити собі гордовито-поблажливе ставлення, в кращому випадку.

Вони можуть прискіпливо вивчати мене, немов під мікроскопом. Заглянуть в зуби, перевірять стан моєї шкіри, а ще трицепсів. Вони вирішують для себе, наскільки я ще приваблива, чи “в строю” я ще, чи заслуговую на їх увагу. Вони постійно порівнюють мене з тими, хто навіть трохи молодші, і не забудуть сказати про це. Але я не можу вдарити кулаком по столу, напитися (у зв’язку зі стресом), і, тим більше, побитися. Я ж дівчинка, я леді. Я завжди повинна бути стриманою і вміти прощати.

Огидні товстуни будуть сміятися наді мною, не помічаючи своїх недоліків. Вони обговорять кожну мою зморшку, але не помітять своє черево в центнер вагою. Вони прискіпливо “просканують” мої сідниці, але більшість з них не подолають без автомобіля і 500 метрів. А якщо мої успіхи виявляться більш істотними, ніж у них, вони бовкнуть мені вслід: “Знала, з ким переспати”. Перелік обов’язків у мене давно вже нарівні з хлопами. А привілеїв – непоказна чашка кави в ресторані (він пригощає!). І це, звичайно, в тому випадку, якщо я ще – “в строю”.

Згадала анекдот. «Важка жіноча доля: мізки повинні бути чоловічими, руки – ласкавими, виглядати потрібно молодо, а працювати, як кінь. І посміхатися при цьому, посміхатися!»

І ось я біжу на шпильках, у вузькій ажурній сукні, з довгими нігтями, ту ж дистанцію, що чоловіки біжать в зручних черевиках і штанах. Холодний вітер наскрізь пронизує мої “мережива”. Від каблуків ниють ноги. Мої тонкі панчохи – такі красиві! Але вони не гріють. А я біжу…

Я біжу, зваливши на себе вантаж життєвих проблем, розділивши їх чесно (?): навпіл.

Я біжу в від початку невигідних умовах. Але я посміхаюся. Адже я народилася в епоху рівноправності!

Я – жінка, найсильніша істота на землі… Але, боже мій, як же хочеться плакати!

Залиште свій коментар

коментарів