Я погана мати. Мій син щасливий

«У мене 2 сини. Старший дожив до 18 років, як я тепер розумію, випадково.

Він побував у всіх гуртках і секціях, які тільки можна було знайти в місті, вивчав англійську усіма можливими способами, включаючи відвідування закордонних шкіл», – розповідає блогер Галина Нарожна.

“Мій старший син об’їздив півсвіту, освоюючи в поїздках історію і географію. Відвідував театри, музеї та виставки не менше двох разів на тиждень. Дружив з пристойними дітьми не менш пристойних батьків. Тому що я була дуже хорошою мамою і мріяла, щоб він був кращим за всіх, неодмінно закінчив найкрутіший інститут і побудував карколомну кар’єру.

Після закінчення 9-го класу він зібрав речі, помахав мені ручкою і поїхав за 300 км в провінцію. Вступив в автодорожній технікум і оселився в гуртожитку.

Чи треба пояснювати, що я пережила? Врятував мене рік щотижневої психотерапії. Ридаючи, я знову і знову запитувала себе: чому він так зі мною? Я йому, а він мені… Невдячний!

Потім почалася глибока переоцінка, довга і складна. Начебто багато років тому чиясь впевнена рука перевела залізничну стрілку – і поїзд з рейок моєму житті перескочив на рейки життя мого сина. Зараз важливо було відпустити ситуацію, перестати шукати винних і повернутися на свої рейки. Я позбавлялася від контролю, тривожності й гіперопіки, вчилася приймати дітей такими, якими вони є, і не намагатися їх насильно ощасливити.

Через рік я хвалилася психологу, що син добре вчиться в технікумі та став дуже самостійним. Що у нього з’явилися справжні друзі і він тепер посміхається набагато частіше, ніж вдома. Що після технікуму він збирається в армію, а потім в інститут. І що я пишаюся ним.

Я перестала звинувачувати себе за те, що не знаю, на які гроші він живе, що він їв сьогодні на вечерю і чи є у нього тепла шапка і черевики. Що жодного разу не бачила його заліковку, що ми зідзвонюємося раз в місяць, а зустрічаємося раз на півроку. Жах, так? Ні.

У нас теплі стосунки, зустрічі приносять нам справжню радість. Він перший підтримав мене, коли я повідомила, що залишаю бізнес у столиці і їду жити до моря. Він сказав: «Мамо, життя одне. Роби так, як хочеш».

Як я раніше розуміла своє материнське завдання? Мені здавалося, що моя дитина повинна:

  • вчитися в хорошій загальноосвітній школі тільки на найвищі оцінки;
  • дотримуватися режиму дня і гігієни, правильно харчуватися;
  • бути зайнятою весь день (щоб син не бовтався у дворі з поганими компаніями та не грав весь день в комп’ютерні ігри);
  • різнобічно розвиватися, займатися музикою і спортом, знати кілька мов, робототехніку;
  • подивитися світ.

Категорично? Це ще не все. Він повинен спробувати якомога більше занять і якомога раніше визначитися, що буде робити все життя. А якщо визначитися не може, значить, вирішу я. Тому що дитина моя, я краще за всіх знаю, що їй потрібно.

Зараз я бачу у своїх діях тільки одне – маніпуляції. Адже вирішити, що для дитини добре, і забезпечити їй це добре, – це маніпуляції. Турбота – це інше: дати дитині те, чого вона сама хоче. Даючи дитині найкраще, я не врахувала головного: син це краще не просив.

Що від батьків, за великим рахунком, потрібно? Навчити дітей жити без нас. Це означає любити їх, забезпечувати їм захист і в цьому безпечному просторі вчити самим приймати рішення і нести за них відповідальність.

А що ми зазвичай робимо? Проживаємо життя за власну дитину, змушуючи її відповідати нашим очікуванням і виконувати наші мрії.

Зараз доріс до шкільного віку молодший. Я спостерігаю за ним і вчуся у нього жити з задоволенням. Наше життя влаштоване комфортно, неспішно, без суєти. Я бачу здивування в очах мам його однокласників: треба неодмінно чимось займатися (спортом, мовами, танцями), дитина повинна розвиватися.

Для чого треба? Кому повинна? А жити коли? Він хоче спробувати себе в боксі – ми йдемо в спортзал. Хоче подивитися фільм – купуємо квитки в кінотеатр. Англійську мову він вчить самостійно на сайті, я дізналася про це випадково пару днів назад.

У п’ятницю ми прогуляли школу, в суботу цілий день подорожували по узбережжю, харчуючись хот-догами й пончиками. Нічого у нас не заплановано. Щоранку, прокидаючись, ми вирішуємо, як проведемо цей день.

– Сашку, я пишу статтю. Відповідай на питання: ти сьогодні щасливий?

– Я щасливий на 101%.

– Чому?

– Тому що мені добре і радісно. Мені подобається, як пройшов день.

Будь ласка, любіть своїх дітей і живіть своїм, не їхнім життям”.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів