До цього повинна бути готова мама кожного хлопчика: сумно, але факт

Майже кожна жінка в світі в один прекрасний момент приміряє на себе найважливішу роль в житті – стає мамою.

Однак, як не сумно про це говорити, діти колись виростають, і батькам доводиться відпускати їх в далеке плавання, хочеться їм цього чи ні.

Що ж очікує в майбутньому всіх мам хлопчиків – і чому так важливо бути до цього готовою?

Давайте подивимося на життя звичайної мами хлопчика збоку.

Насамперед, ти вибираєш в магазині милі комбінезончики і шапочки синього кольору. Народжуєш його, плекаєш, цілуєш крихітні пальчики і солодкі щічки. Потім шиєш йому костюми зайчиків-котиків-піратів-ковбоїв, водиш в дитячий сад, витираєш сльози, мажеш йодом розбиті коліна і ночами не спиш біля його ліжечка, якщо малюк підхопив якусь заразу. Не забуваємо про улюблену казку на ніч, поцілунки на доріжку, «мамокупименіяцехочу» та інші принади материнства.

Не встигаєш озирнутися, а син уже сидить за партою в першому класі, твій день починається зі складання портфеля в школу, а закінчується дзвінком вчительки з благанням: «Зробіть щось зі своїм Сергієм, він же всіх лупить, він же нікому проходу не дає!»

І ти таки робиш, виховуєш, показуєш, що потрібно бути порядним, сміливим, мужнім, розумним і не ображати інших. Червонієш на батьківських зборах, в сотий раз прощаєш раптово зниклий щоденник, радієш успіхам на спортивних змаганнях і покірно киваєш головою на сусідське: «Це твій син винен, та він же перший почав!»

Раптово помічаєш, як син росте не по днях, а по годинах, як швидко стають малі всі речі, які ти йому підбираєш.

І нехай він стає більший, тобі він розповідає про свої справи все менше, все частіше зникаючи десь з хлопцями.

Ти свято віриш, що перша його любов – це гра гормонів і що та розпусна і легковажна Таня з сусіднього двору зовсім не пара твоєму синові, а так, підліткова забава і не більше.

Час летить, і ось ти вже вибираєш не синенький комбінезончик, а справжній дорослий костюм до останнього дзвінка і випускного, ковтаєш сльози на лінійці, коли вручають атестати, не спиш ночами під час вступної кампанії.

А потім в твій будинок непомітно починає заходити якась Олена, за нею Катя, після ще одна Олена, а далі ти вже навіть не намагаєшся і запам’ятати їх імена. Але раптом помічаєш, що ось ця одногрупниця Аня взагалі вважає твій будинок мало не своїм рідним і відкриває твій холодильник, ніби вона давно вже стала членом твоєї родини. Нервуєш, дратуєшся, але, зціпивши зуби, терпиш всі витівки.

А потім помічаєш, що, на думку тієї самої Ані, обрана тобою сорочка – «олдскул і повний відстій», що ти нічого не розумієш у стосунках і житті, та й твоє куховарство теж так собі.

І ось в один прекрасний день твій син заявляє тобі, що більше жити з тобою не має наміру, що вони з’їжджаються з Анею, і це все серйозно. Ось він уже їсть її борщ, прислухається до її думки, на вихідні ходить в гості до її мами і носить сорочки, ретельно вибрані нею.

Дзвінка від сина дочекаєшся хіба що на велике свято, а візиту – і то рідше. Ось вони вже вибирають меню на весілля, ділять сімейний бюджет і скелети в шафі. Далі все за розписаним сценарієм: весілля, внуки, турботи…

Одного разу ти заходиш в його кімнату, де залишилися тільки старі іграшки, неробочий PlayStation і пара фотографій, з яких тобі посміхається твій беззубий семирічний Сергійко, і розумієш, що більше ніколи не будеш для нього на першому місці. Ти поступово стала жінкою № 2 в його житті.

Так ось, як би сумно це не звучало, з цим потрібно змиритися і прийняти цей факт.

Згадай, ти ж і сама колись для когось була «тією самою нав’язливою Анею», яка забрала сина у матері.

Є дуже мудре прислів’я: «Дитина – гість у твоєму домі: нагодуй, виховай і відпусти».

Нагодувати зможе і дурень, виховати – тут вже складніше, а ось вчасно відпустити від себе улюблене чадо – завдання підвищеної складності, вищий прояв батьківської любові.

Всім мамам синів до уваги: будьте готові до того, що одного разу ваше чадо піде від вас до Ані (Тані, Маші, не настільки важливо). Процес цей закономірний, і від цього ще ніхто нікуди не подівся.

І тут головне завдання будь-якої матері – вміти відпустити сина без таємних образ, докорів, докорів сумління і ненависті до нової пасії.

Чи згодні? Чи ваш досвід говорить про інше?

Залиште свій коментар

коментарів