Подруга вранці розповіла. Я поки дослухала, була в сльозах! Читайте до кінця!

Подруга розповіла це сьогодні вранці.

Я поки дослухала – була вся сльозах! Читайте до кінця! Цю історію розповіла мені моя подруга. У нас з нею завжди є чим поділитися і дуже часто наші історію кардинально відрізняються від оповідей інших людей! Часом мені здається, що це тільки ми такі, вибачте, ненормальні, тому що часто умудряємося потрапляти в подібного роду ситуації! Власне, коли вона почала розповідати, з перших слів я вже зрозуміла, що це чергова «бомба», а не просто випадок! Зараз я спробую перерозповісти вам все так, як це почула я.

Отже, уявіть собі таку картину: дівчина з величезними сумками, пізно ввечері стоїть на зупинці громадського транспорту, і раптом до неї «прилітає відьма»! А справа була так:

Loading...

– Стою якось я на зупинці … темніє, пізно вже, на вулиці ні душі, трамвая як завжди немає і немає, сумки важкі …Потім дивлюся, в далені хтось стрибає. Я злякалася, відійшла вглиб зупинки і бачу … чоловік на мітлі скаче, зупинився навпроти мене і каже:

– Що, трамвая немає?

Я ні жива ні мертва відповідаю:

– Ні, поки немає, але скоро буде.

А він мені:

– Навряд чи ти його дочекаєшся – година пізня. Сідай, я підвезу тебе!

Я перелякана:

– Ой, щиро вдячна, велике спасибі, я вже сама як-небудь доберуся!…

Він як розсердиться:

– Сідай швидко, я тобі кажу, а то зараз бензин закінчиться.

Я тебе зараз швидко підкину, з вітерцем … Я стою, ноги трясуться, озираюся на всі боки – ні трамвая, ні людей. А хлопець кремезний був … Думаю, можливо, хворий який з лікарні втік. Зараз як дасть по голові мітлою або ще чим, і згадуй, як звали. Ну ось, взяла я свої торбинки, ногу перекинула і на мітлу сіла, в якості «пасажира». І поскакали ми з ним. А він мені і каже:

– Ти не просто так сиди, а покрикуй іноді:

«Ураааа, нарешті я дочекалася принца на вороному коні» Ось, скачемо ми з ним, я періодично покрикую, а серце завмирає від страху, думаю, зараз доскачу до дому, а далі що? Щось ще робити змусить, або й зовсім приб’є, ніхто ж не знає, що у нього в голові … Поки проскакали ми з ним три зупинки, молодь нас на телефони знімала, а ті, що у віці христилися і тікали … Нарешті зупиняємося, біля мого будинку. Я злізаю з мітли і з жахом чекаю наступних вказівок, а він й каже мені:

– Ну, дякуй тепер, що безкоштовно доїхала!

Я йому:

– Ой, спасибі, пане, що доставили мене без ніяких проблем, цілою і неушкодженною.

А сама поглядаю, чим би стукнути його, якщо що … А він мені підморгує:

– Ну, будь ласка! Хочеш до квартири тебе проведу?

Я йому:

– Ні, спасибі, я сама як-небудь …

Він:

– Ну як хочеш, – розвернувся і помчав геть …

Блискавкою добігла я до квартири. Двері зачинила, сумки кинула, піт з лиця змахнула, сиджу на підлозі, в себе приходжу … А тут дочка накинулася на мене, куди, мовляв, пропала, пішки йшла, чи що!

– Так, – кажу, – бігла швидко!

А потім як давай я їй свою пригоду розповідати. Настав ранок, я на роботу збираюся. Раптом дзвінок у двері. Я з побоюванням дивлюся у вічко, а там квіти. Я видихнула, думаю, це доньці з раннього ранку залицяльник букет притягнув. Відкриваю двері, а там … мужик той стоїть, з мітлою і букетом. Я давай швидко двері закривати, а він мені:

– Вибачте-вибачте мене. Візьміть, будь ласка, ці квіти. Я квіти взяла, а він розповів, як грали вони з друзями в карти на бажання, а він програв. Ось і придумали його друзі цю історію з мітлою, визначили місце і час зустрічі з якою-небудь дамою, і щоб вона обов’язково погодилася на мітлі покататися. Тут і натрапив він на мене.

– Вибачте, будь ласка, за дурість!

Зараз я, звичайно, зі сміхом згадую ту історію, але, напевне, тижнів зо два ходила і озиралася, щоб раптом додому ніхто не захотів «підвезти»!

Залиште свій коментар

коментарів

Loading...