Коли-небудь у мене народиться син, і все буде по-іншому

Відмінна профілактика батьківського перфекціонізму:

«Коли-небудь у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років твердити: «Любий! Ти не зобов’язаний стати інженером. Ти не повинен бути юристом. Немає ніякого значення, ким ти станеш, коли виростеш. Хочеш бути патологоанатомом? На здоров’я! Футбольним коментатором? Будь ласка! Клоуном в торговому центрі? Відмінний вибір!”

І в своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий лисіючий клоун з гримом на обличчі, і скаже: «Мама! Мені тридцять років! Я клоун в торговому центрі! Ти таке життя для мене хотіла? Мамо, чого ти хотіла досягти,  коли говорила мені, що вища освіта необов’язкова? Мамо, про що ти думала,  коли дозволяла мені замість математики грати з у дворі з хлопцями? »

Loading...

А я відповім: «Любий, але я ж не хотіла тиснути на тебе! Ти не любив математику, ти любив грати з молодшими хлопчаками». А він скаже: «Я не знав, до чого це призведе, я був дитиною, я не міг нічого вирішувати, а ти, ти, ти зламала мені життя», – і розітре брудним рукавом помаду по обличчю. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі шукають винних. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти – ідіот ».

Він скаже «ой» і знепритомніє. На психотерапію буде потрібно приблизно п’ять років.

Або не так. Коли-небудь у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років твердити: «Не будь ідіотом. Владик, думай про майбутнє. Владик, учи математику,  якщо не хочеш все життя бути оператором в кол-центрі ».

І в своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий лисіючий програміст з глибокими зморшками на обличчі, і скаже: «Мама! Мені тридцять років. Я працюю в «Гугл». Мамо, я пашу двадцять годин на добу. У мене немає сім’ї. Мамо, чим ти думала, коли говорила, що хороша робота зробить мене щасливим? Чого ти добивалася, мамо, коли змушувала мене вчити математику? »

А я скажу: «Любий, але я ж хотіла, щоб ти отримав гарну освіту! Я хотіла, щоб у тебе були всі можливості, сину». А він скаже: «А на фіга мені ці можливості, якщо я нещасний, мамо? Я йду повз клоунів в торговому центрі і заздрю ​​їм, мамо. Вони -щасливі. Я міг би бути на їхньому місці, але ти, ти, ти зламала мені життя»,- і потре пальцями перенісся під окулярами. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі весь час скаржаться. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти – ідіот ».

Він скаже «ой» і знепритомніє. На психотерапію буде потрібно приблизно п’ять років.

Або по-іншому. Коли-небудь у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років твердити: «Я тут не для того, щоб щось твердити. Я тут для того, щоб тебе любити. Іди краще до тата, любий, запитай у нього, я не хочу бути знову крайньою».

І в своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий лисіючий режисер з тугою в очах, і скаже: «Мама! Мені тридцять років. Я вже тридцять років намагаюся добитися твоєї уваги, мамо. Я присвятив тобі десять фільмів і п’ять вистав. Я написав про тебе книгу, мамо. Мені здається, тобі все одно. Чому ти ніколи не висловлювала своєї думки? Навіщо ти весь час відсилала мене до тата? »

А я скажу: «Сину, але я не хотіла нічого вирішувати за тебе! Я просто любила тебе, любий, а для завойовування світу у нас є тато ». А він скаже: «А на фіга мені татові поради, якщо я хотів твоєї, мамо? Я все життя добиваюся твоєї уваги, мамо.  Я готовий віддати все, аби хоч раз, хоч раз зрозуміти, що ти думаєш про мене. Своїм мовчанням, своєю відстороненістю ти, ти, ти зламала мені життя », – і театрально закине руку на лоб. І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі весь час чогось чекають. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти – ідіот ».

Він скаже «ой» і знепритомніє. На психотерапію буде потрібно приблизно п’ять років.

Цей текст – хороша профілактика нашого материнського перфекціонізму – прагнення бути ідеальною мамою. Розслабтеся! Бо якби ми не старалися бути хорошими мамами, нашим дітям все одно буде що розповісти своїм психотерапевтам».

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Loading...