Повчальна притча: Господня любов

Одного разу я прокинувся рано вранці, щоб насолодитися сходом сонця.

Все таки краса Божого творіння не піддається опису! Поки я дивився на світанок, я прославляв Бога за цю красу. Молячись, я відчув присутність Господа.
Несподівано Він запитав: “Ти мене любиш?”
І я відповів: “Звичайно, Боже! Ти мій Господь і Спаситель!”
Потім Він запитав, “Якщо б ти був обмежений фізично, ти любив би Мене також сильно?”
Я зніяковів. Я подивився на свої руки, ноги і уявив, як багато речей у житті я б не міг зробити, якби у мене не було здоров’я.
Я відповів: “Це було б нелегко, але я все одно любив би Тебе”.

Тоді Господь сказав: “Якщо б ти був сліпий, ти все одно цінував би красу Мого творіння?
«Як я можу любити щось, не будучи в стані бачити це?».
Тоді я задумався про всіх сліпих людей в світі, і про те, що багато з них все одно люблять Бога і Його творіння.
Тому я відповів: “Складно уявити подібне, але я все одно б любив Тебе”.
Потім Господь запитав мене: “Якщо б ти був глухим, ти б слухав Моє слово?
«Як я можу слухати щось, будучи глухим?».
Тоді я зрозумів – ми слухаємо Слово Боже не тільки вухами, а й серцем.
Я відповів: “Це було б нелегко, але я б все одно слухав Тебе”.
Тоді Бог запитав мене: «А якби ти був німим, прославляв би ти Моє ім’я?»
Як я можу хвалити Його без голосу? Тоді мені спало на думку наступне: Бог хоче, щоб ми співали серцем і душею. Неважливо, як ми звучимо. Хвала Богу – це не завжди пісня, це наше посвячення Його волі.
Тому я відповів: “Хоч би я не міг співати фізично, я б все одно прославляв Твоє ім’я.
І Господь запитав: «Ти справді любиш мене?»
Повний мужності і впевненості, я відповів: “Так Господи! Я люблю Тебе, бо Ти – істинний і праведний Бог!”
Я подумав, що відповів добре, але Бог запитав: “Тоді чому ти грішиш?”
Я відповів: “Тому що я – всього лише людина. Я не досконалий”.
Господь продовжив: “Чому в спокійний час ти віддаляєшся? Чому тільки у важкі часи ти починаєш волати до Мене?»
Всі слова кудись пішли. Я заплакав.
Господь продовжував далі: “Чому ти співаєш тільки на прославлянні? Чому шукаєш Мене тільки під час богослужіння? Навіщо просиш виконати егоїстичні прохання?»
Сльози продовжували котитися по моїх щоках.
“Чому ти соромишся Мене? Чому не проповідуєш іншим про Мою любов? Чому в скорботні часи ти плачешся людям, коли я пропоную Своє плече?
Я спробував відповісти, але сказати було нічого.
“Ти благословенний великим даром – життям. Я дав тобі таланти, щоб ти служив Мені, але ти закопуєш їх. Я відкриваю Моє Слово, але ти не жадаєш пізнавати Його. Я говорив з тобою, але твої вуха були закриті. Я дав стільки благословень, але ти не цінував їх. Я чув всі твої молитви і відповідав на них. Ти справді любиш Мене?”
Я не міг відповісти. Як я міг? Я був збентежений. У мене не було виправдання. Що я міг сказати на це? Моє серце розривалося, текли сльози… І я сказав: “Будь ласка, прости мене, Господи. Я недостойний бути Твоїм дитям”.
Господь відповів: “Я помер за тебе, за твої гріхи, щоб ти жив. Адже я люблю тебе”.
Я запитав: “Чому любиш мене?”
Господь відповів: “Тому що ти – Моє творіння. Ти Моя дитина. Я ніколи не залишу тебе. Коли ти плачеш, Я шкодую тебе і плачу з тобою. Коли ти кричиш від радості, Я сміюся разом з тобою. Коли ти падаєш, Я піднімаю тебе. Якщо ти втомлюєшся, Я несу тебе на руках. Я буду з тобою до кінця днів”.
Ніколи ще я не плакав так сильно. Як я міг бути таким байдужим?
Я запитав Бога, “Господи, Ти правда мене любиш?”
Господь простягнув руки, і я побачив Його долоні, пронизані цвяхами. Я впав до ніг Христа, мого Спасителя. І в перший раз я щиро молився…

Залиште свій коментар

коментарів