Кожного дня дівчинка проводжала поїзд, а через 3 тижні провідники помітили на вікні записку, що розбила їх серце

Приказку «ми не цінуємо те, що маємо, поки не втратимо», можна застосувати до багатьох життєвих ситуацій.

Для деяких провідників поїздів в Талсі, штат Оклахома, це була дружба з маленькою дівчинкою на ім’я Ріо, яка кожен день махала їм з вікна будівлі, розташованої поруч із залізничними коліями.

Через три роки, після початку цієї незвичайної дружби, провідники поїздів помітили, що Ріо перестала з’являтися у вікні. На вікні була залишена записка, що розбила їм серце.

Брайана Хефлі Шепард опублікувала на своїй сторінці в Facebook приголомшливу історію, яка не змогла залишити байдужою редакцію “Отож”, тому сьогодні, любі наші читачі, ми поділимося нею з вами:

«Через бізнес моя сім’я переїхав на нове місце проживання близько трьох років тому назад. Наш магазин був розташований навпроти залізничних колій, тому усе, що відбувається з локомотивами було прекрасно видно з вікна. Ріо це подобалося. Коли провідники помітили, що Ріо часто махає їм з вікна, то стали махати їй у відповідь. Згодом це стало їх ритуалом: вони подають гудок, вона підбігає до вікна, вони відкривають вікна і махають один одному, посміхаючись. Кожного разу, коли я за цим спостерігала, у мене накочувалися сльози на очі.

Через кілька тижнів Ріо пішла до школи.

Те, що вона почала ходити до школи, далося мені навіть важче, ніж я очікувала. Та найскладніше мені було в той перший день, коли прийшов поїзд, а її не було вдома. Вони дали гудок, відкрили свої вікна, і крім мене їм було нікому відповісти. Я стала біля вікна, по моїм щокам покотилися сльози, я ледь змогла помахати їм у відповіть. А на наступний день я написала записку: “Вона пішла в школу”. Я почула гудок, підбігла до вікна і підняла записку. Це було три тижні тому.

Ой, як я плакала…

А сьогодні вранці, через кілька хвилин після відкриття магазину, хтось постукав у двері.

Це був чоловік в яскраво-жовтій сорочці, з висячими на шиї берушами. Я подумала, що це був виконроб будівельної бригади, який приїхав поговорити про ремонт, який ми хотіли зробити. Я помилилася. Цей чоловік зайшов, щоб запитати про маленьку дівчинку зі світлим волоссям, яка махала їх поїздам. Він був одним з провідників, які звикли до неї і не розуміли, куди вона поділася. У цей день їх команда звільнилася раніше, тому по дорозі додому вони вирішили зупинитися навпроти магазину, щоб запитати про дівчинку. Так, звісно, вони припустили, що, можливо, вона просто пішла до школи, але хотіли в цьому переконатися. Провідник розповів, що увага маленької дівчинки завжди піднімала їм настрій. Протягом трьох років вони щодня чекали того моменту, коли вона вигляне у віконечко і посміхнеться їм»

«Вони сумували за нею і хотіли щось для неї зробити. Він запитав, чи можуть вони передати їй хоть що-небудь. Я відповіла, що звичайно вони можуть подарувати їй щось на День народження, який відбудеться через декілька тижнів.

Ця дружба, що тривала протягом 3-х років, була чимось незвичайним.

Розуміння того, що це спілкування вплинуло на них так само сильно, як і на нас, наповнює мене любов’ю і надією.

Сьогоднішній візит і їх доброта до Ріо підтвердили мою віру в доброту і людяність.

Я ніколи не забуду цей день. »

Ця історія – прекрасний приклад справжньої дружби, що показує, що навіть незначні речі можуть мати величезне значення. Поділіться нею зі своїми друзями і близькими.

Залиште свій коментар

коментарів