Мама, ти тільки живи довго, тому що я не знаю, як це, не чути твій голос у телефонній трубці

Моїй мамі 73. Вона дає мені груші і, вибачаючись, говорить: “Вони на вигляд не дуже гарні, але смачні! Ну, і свої, без хімії, а ти ж любиш груші – бери.

Я беру і груші, і ряжанку, тому що  ряжанку я теж люблю. А у неї в холодильнику обов`язково є ще одна баночка: «Тобі ж в довгу дорогу – повечеряй, доню».

Виходжу, сідаю в машину, їду.
Я знову кудись їду, через села і міста. Часто змінюю часові пояси, а до мами заїжджаю, коли виходить, після всіх своїх справ: після кави з подружками і манікюру в салоні. Привожу багато смаколиків, швидко запитую як її справи, нетерпляче вислуховую –  які у них з татом справи можуть бути?  Іронізую з приводу її марних і малозначущих, на мою думку, тривог і знову їду.

Мама обов’язково скаже мені, що я ходжу роздягнена, що не закутала горло, тому кашель не проходить. Скаже, що я багато працюю, і варто б вже було заспокоїтися. А потім скаже, що життя складне, тому розуміє, чому у  мене не виходить часто приїжджати.

А ми живемо лише в 40 кілометрах один від одного. Я дзвоню їй постійно і слухаю її неквапливі і довгі розповіді про базар, про сестру, якій важко одній в селі, про те, що петрушка знову після дощу виросла і треба було б вже її зрізати, і що помідори закінчилися, навіть зелені, бо засуха була, і що кіт Мурат втратив око, бо невідомо де лазив …

Мені не цікаво. І мені здається, що в її житті нічого важливого не відбувається. І я дуже злюся, коли вона мені скаржиться на свої болячки, а я знову і знову прошу піти її до лікаря, а мама лише жалібно виправдовується: “Ну, кому ж я поскаржуся, якщо не тобі?”

А потім я затихаю біля телефонної слухавки і розумію, що я – cвoлoта ще та. І що ось цей її дзвінкий і гучний голос, і всі її слова і думки, і наші одвічні суперечки на тему “хто з нас має рацію”, і з’ясування взаємин з приводу і без нього, і її нотації і мої повчання, – усе це і є наше життя, справжнє життя.

Я зриваюся і їду до неї «незаплановано», вона лише встигає посмажити мені риби. Тато розрізає кавун і хоче налити свого «молодого вина». Вина я пити не можу – бо за кермом. Він випиває один стакан і нахвалює його. Ми сміємось.

Я закутуюсь в мамину в`язану кофту – прохолодно. Мама підхоплюється, біжить включати духовку, щоб «трохи нагріти кухню». І я знову відчуваю себе маленькою дівчинкою, у якої немає жодних проблем…

Мамочко, ти тільки живи довго, бо я не знаю, як це не чути твій голос у телефонній слухавці, бо я не знаю як жити без твоєї затишної і теплої кухні та  татового “молодого вина”!..

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів