Бабуся: «Я знала, що ти станеш, як твоя мати»

Добрий день! Я – та дура, що погодилася виплачувати батькові гроші, які він мені витрачав до досягнення мого повноліття.

А тут я раптом подумала, а чому я взагалі щось комусь винна? Годувати мене – був обов’язок мого батька. Крім того, вони всім сімейством жили в моїй квартирі 8 років і абсолютно безкоштовно. Якщо навіть зробити їм знижку, і помножити ці 8 років на 8000 грн (оренду трикімнатної квартири в Києві за місяць), то це вийде 80 000 грн.  А якщо додати до цієї суми ще й пенсію по втраті годувальника, яку він отримував за мене усі ці роки, то сума виходить набагато більшою, ніж її отримала я, коли була дитиною.

Вчора батько знову прийшов за грошима. На що від мене отримав дулю і  листок із моїми вищеописаними розрахунками, де я зазначила, що винна не я, а він. І оскільки дохід у нього невеликий, то я погоджуюся  на 5% оплати від його доходу в місяць. Він настільки здивувався, що декілька хвилин навіть не міг говорити, а потім мовив:

– Не чекав я від тебе такого. – А потім розвернувся і пішов.

Не минуло і п’ятнадцяти хвилин, як мені подзвонила бабуся. Я знала, що нічого приємного не почую, тому просто не взяла слухавку. А ввечері до мене прийшла ціла делегація: бабуся, батько і мачуха. Я навіть не встигла двері відкрити, як бабуся  увірвалася в квартиру і почала верещати:

– Я так і знала, що ти виростеш такою ж невдячною тварюкою, якою була твоя мати. Мало того, що батька свого в квартирі не прописала, як повинна була, то ще й сім`ю свою вигнала. Як у тебе ще й язик повертається у рідних людей гроші вимагати? Я тебе зараз навчу розуму та старших поважати.

Бабуся накинулася на мене з кулаками. Мачуха лише піддакувала, а батько стояв мовчки і дивився на все те, що відбувається. Я спробувала відбитися, але куди мені проти центнеру живої ваги було братися. На мої крики вискочив сусід, дядько Петя. Він відтягнув від мене мою скажену бабку і виштовхав її із квартири, зі словами:

– Я зараз поліцію викличу. Дайте дівчині жити нормально, вона вже й так з вами намучилася.

Я пішла до ванної вмитися. Мене всю трясло від нервів та образи. У чому ж я перед нею винна? У тому, що їй не подобається моя мама? А я тут до чого? Я  така ж її внучка, як і дитина мачухи. Хоча, я впевнена, бабуся вважає інакше.

Я вмилася, подякувала дяді Петі, закрила за ним двері і лягла в ліжко. У голову полізли уривки спогадів з далекого дитинства:

… мама гойдає мене на гойдалці, а щасливий тато стоїть поруч і обіймає її, я голосно сміюся …

… тато з провиною на обличчі говорить: «Ввечері приїде моя мати». І мамина посмішка відразу зникає …

… ми сидимо на кухні, п’ємо чай. Бабуся сидить з нами за столом і говорить: «Нехай дитина вийде з кухні – спочатку дорослі поїдять, а потім діти. Зовсім ти, сину, сім’ю свою розпустив »…

А що найбільше мене дивує: як бабусі вдається нести цю ненависть до моєї покійної мами через усе своє життя? Як вона взагалі живе з такою злістю в душі? І коли мій люблячий, турботливий тато перетворився на байдужого батька? Я ніколи не буду такою, як вони.

Я їх прощаю. Нехай будуть щасливими, якщо, звісно, їм вдасться позбутися своєї заздрості, злоби і жовчі. Господи, нехай у них все буде добре.

І те, що я їх пробачила – це ще не означає, що я буду намагатися налагодити з ними стосунки. Навпаки, я викреслила цих людей зі свого життя. У мене більше немає сім’ї.

Крім того, для мене нічого не зміниться – моя сім’я перестала існувати тоді, коли не стало моєї мами.

Залиште свій коментар

коментарів