Розумні люди ніколи ні на кого не ображаються! І ось чому

Іноді життєві проблеми та негаразди навалюються на нас усі разом і в один день. І нам здається, що усі спроби налагодити ситуацію, ведуть ще до більших проблем.

Саме тому більшість людей звикли звинувачувати навколишній світ у своїх нещастях – легше образитися на когось, ніж на себе.

Однак, образа ще нікого ніколи не зробила щасливішим. Це почуття ніби стискає людину в лещатах, «висмоктує» всі її сили та не дозволяє вирішити її проблем.

Loading...

Ми в «Отож» вважаємо, що почуття образи – така ж проблема, як і будь-яка інша. А значить, з цим почуттям потрібно боротися. Але як? – запитаєте ви.

Для початку, потрібно розібратися, чому люди ображаються. Ви ж не ображаєтеся на собаку за гавкіт або на кішку за нявкання? То чому ображаєтеся на людей за те, що вони такими народилися?

Усьому виною є ваші власні невиправдані очікування, коли ви покладаєте на людей великі надії, а вони їх не виправдують.

Ви хочете, щоб дружина зрозуміла, що ви втомилися на роботі та не можете полагодити той стілець зараз … А замість цього вона влаштовує скандал, бо він лежить без ніжки вже півроку.

Для вас важливо, щоб чоловік завжди пам’ятав день вашого знайомства … І ображаєтеся, коли не одержуєте від нього подарунка на вашу річницю.

Ви очікуєте на розуміння і пораду від батьків, коли розповідаєте їм про труднощі виховання ваших дітей … Замість цього вони знизують плечима і заявляють, що ви самі в усьому винні, і що вони натерпілися від вас і ще й не такого.

Ви розраховуєте на допомогу друзів, але вони стверджують, що ваші проблеми – дурниця у порівнянні з їх власними.

Ви очікуєте від дітей подяки за свої зусилля і любов, а отримуєте у відповідь нові забаганки, капризи та докори за старомодність.

Ви, врешті-решт, очікуєте, щоб вас просто залишили в спокої.

Розчарування від невиправданих надій супроводжує життя кожної людини.

Крім того, чим більше ви сподіваєтеся на когось, тим сильніше почуття образи. Чим яскравіше ви уявляєте реакцію іншої людини, тим сильніше ви в ній розчаруєтеся, якщо вона вчинить не так, як ви собі надумали.

І тут теж є свої причини: нас з дитинства вчать, що ми завжди щось комусь винні.

У дитинстві ми повинні добре себе поводити, слухатися батьків і вчитися на «відмінно».

З часом додаються й інші зобов’язання: жінка повинна вийти заміж і народити дітей, а чоловік повинен влаштуватися на хорошу роботу і багато заробляти.

А коли у вас з`являються діти, то вони повинні бути слухняними, вихованими та охайними…

І таких оцих «повинні» з кожним роком все більше і більше.

А з віком у людини починають з`являтися думки:

«Оскільки я всім навколо щось повинен, то значить і мені всі навколо винні. Хоча б через те, що я намагаюся прожити це життя гідно і з повагою ставлюся до навколишніх (принаймні, мені так здається)».

Ось так і виникають невиправдані очікування.

А потім, коли доля вирішує по-іншому, не так як ви очікували – ви ображаєтеся і розчаровуєтеся.

Річ у тому, що причини образ треба шукати не ззовні, а всередині себе. Повірте: ззовні ви нічого не знайдете. Зате поки будете шукати – почнете звинувачувати всіх навколо, влаштовувати скандали, мучити себе і близьких.

Коли ви ображаєтеся, ви хочете, щоб хтось інший зрозумів і розв’язував вашу проблему.

Але це неможливо! Інша людина не може «залізти» до вас в голову і зрозуміти, чому вам боляче і що їй потрібно робити, щоб цей біль втамувати. Саме тому впоратися з образою і її причиною здатні тільки ви й ніхто інший вам в цьому не допоможе.

Повторю іще раз:

Коли ви ображаєтеся, то завдаєте біль лише собі, тому що очікуєте від іншої людини отримати допомогу, яку ви повинні надати собі самостійно.

Самостійно!

Ось притча, яка пояснить цю думку краще будь-яких зарозумілих пояснень:

“В одного духовного вчителя був учень. Одного разу він сказав своєму вчителеві:

– Майстре, я давно вчуся у тебе і знаю, що ти збагнув Божественну мудрість. Ти завжди спокійний, у тебе завжди гарний настрій, ти ні на кого не ображаєшся і не злишся. Я теж хочу бути як ти. Навчи мене!

– Добре. Принеси картоплю і мішок.

Коли учень зробив це, вчитель продовжив:

– Якщо ти образишся чи розізлишся на когось, надряпай його ім’я на картоплині та кинь її в мішок.

– Зрозуміло, а далі потім що робити? – здивовано запитав учень.

– Завжди носи мішок з собою і кидай в нього картоплю щоразу, коли хтось тебе розізлить або образить.

– Добре, – відповів учень.

Минуло кілька місяців. Учень робив все, як велів учитель, тому його мішок дуже скоро став тяжким, та ще й картопля почала гнити ТА смердіти. Учень не витримав і знову прийшов до вчителя:

– Учителю, я втомився тягати за собою цей тяжкий смердючий мішок. Прошу тебе, дай мені інше завдання!

Мудрий вчитель посміхнувся і відповів:

– А хіба у своїй душі ти носиш не такий смердючий багаж з образ і злості на інших людей?
Як тільки ти починаєш ображатися, на твою душу опускається важкий камінь, а ти навіть не помічаєш цього.

З часом кількість цих каменів зростає. Вразливість стає звичкою, звичка формує характер, а характер породжує погані смердючі пороки.

І поки ти носив цей матеріальний мішок, ти зміг побачити, як все це насправді виглядає зі сторони.

Образа сидить тільки У твоїй голові. Навчися звільняти голову від цієї гнилі – і станеш щасливою людиною.

І сподіваюся, що наступного разу, коли ти надумаєш образитися, ти добряче задумаєшся: чи потрібен тобі ще один смердючий мішок з бульбою на горбі?”

А як часто ображаєтеся ви? Як вам вдається позбутися почуття образи? Напишіть в коментарях.

Залиште свій коментар

коментарів

Loading...