Притча: “Раб грошей”

Цікаво, скільки людей в світі є рабами грошей?

А починалося все так: колись людина навчилася писати на камені, потім на дощечках, а ще пізніше на пергаменті. Жила самостійно. Ніхто і нічого не турбувало. Та еволюція йшла вперед. Людині стало не цікаво так жити, захотіла знайти собі господаря, якому б могла прислужувати. Залишила всі заняття, відкинула дощечки, пергамент…

І тут появилися перші Гроші… спочатку вони були круглі і важкі, бо з металу, потім удосконалені, із золота та срібла, а потім із зеленого паперу, бо інколи, крім офіційної назви, їх ще так називали. І дала їм ім’я: «Гроші». Людина зробила їх поважними і величними, а сама занепала, бо вже мусіла їм служити. Працювала важко, віддавала все, що мала: свій час, молодість, сили, розум, виставляла на почесне місце, пилинки з них здувала, ледь не молилася на них, берегла як зіницю ока, ба, навіть, життя чиєсь могла продати за 30 срібняків.
Догоджала довго. Грошам було добре таке життя, бо Людина для них робила все! Але одного разу людський терпець увірвався. Пішла.

– Гей, гей! Ти куди, ти повинна на нас працювати, ти забула, що ти наш раб!!! – кричали Гроші так, що аж горлянки свої рвали.

– Ти, що нас залишаєш?! Та ти не зможеш прожити і дня не працюючи на нас, – лунали погрозливі крики в людський слід. – Ти ж пропадеш без нас!

– «… не хлібом єдиним…»… живу я! – промовила.

Гроші побачили, що то щось не те діється з Людиною, тоді почали просити:

– Повернися до нас, як ти своє творіння покидаєш? Ми пропадемо без тебе, ми нічого не вміємо, втратимо вартість, знецінимось, будемо нікому не потрібними папірцями!

Але Людина не чула, бо залишивши їх, пішла далеко…

Було б добре, якби ми відкинули гроші і не були їхніми рабами. Бо саме вони нами керують, наказують та спонукають. А ще люди кажуть, що гроші, вибачте за грубість, екскременти нечистого. Тому не «колекціонуймо» їх. 

Залиште свій коментар

коментарів