Притча: “Ціна”

Один шанований людьми священик, що служив на маленькій парафії, завжди вельми старанно готувався до недільної проповіді.

Якось у храмі — то був Великодній ранок — він зійшов на казальницю. А в руці тримав іржаву металеву клітку, яку помістив так, щоб усі вірні могли її бачити.

Парафіяни були здивовані. Священик тим часом говорив: «Учора, гуляючи, я зустрів хлопця з тією кліткою в руках. Були в ній три пташки, що аж тремтіли від холоду й страху.
Я запитав юнака:
– Що там у тебе за здобич, синку?
– Три нікчемні пташки, – була відповідь.
– І що ти з ними робитимеш? – спитав я.
– Віднесу їх додому, побавлюся з ними досхочу, – відповів хлопець. – Дражнитиму їх, може, вирву кілька пір’їн. Вони ж почнуть боронитися… Буде класна забава.
– Але рано чи пізно та забава тобі набридне. Що зробиш тоді?
– Маю два коти, – сказав хлопчина. – Вони полюбляють пташине м’ясо. Віддам їх котам, і по всьому.
Я замовк, а за хвилину спитав:
– Скільки хочеш за тих птахів, синку?
– Для чого вони вам, отче? Це ж польові пташки, нічого особливого. Співають негарно, й самі негарні! – переконував здивований хлопець.
– Скільки хочеш за них? – наполягав я.
Либонь, прийнявши мене за божевільного, юнак випалив: “П’ятдесят євро!”
Я вийняв із кишені п’ятдесят євро й подав хлопцеві, який, схопивши гроші, зник умить.
Далі я підняв клітку, що залишив юнак, і рушив до поля, туди, де росте густа трава й кілька дерев. Там, відчинивши клітку, випустив птахів на волю».
Так отець парох пояснив, що то за клітка з’явилася на бильці казальниці. А тоді взявся оповідати ось таку історію:
“Якось диявол заговорив з Ісусом. Нечистий саме вертався з Едемського саду, з почуттям тріумфу та несказанної пихи.
– Господи, щойно я підкорив усе людство! Я влаштував пастку з принадою, що виявилася бездоганною. І тепер маю владу над усіма!
– І що збираєшся з ними робити?” – спитав Ісус.
Сатана відповів: “Награюся з ними донесхочу! Навчу їх, як паруватися, а потім розлучатися, як ненавидіти ближнього і заподіювати йому зло, як пити хмільні напої, палити тютюн і проклинати собі подібних. Навчу їх виробляти зброю — і рушниці, і бомби — й винищувати одне одного. Розкішна буде мені забава!”
– А по тому, коли закінчиш бавитися, що з ними вчиниш? – допитувався Ісус.
– Вигублю всіх! – крикнув нечистий, сповнений неймовірної погорди.
– Що ти хочеш за них? – запитав Спаситель.
– Прагнеш визволити людей з-під моєї влади? Вони ж бо недобрі — якраз навпаки: дуже і дуже лихі. Якщо наблизишся до них — вони Тебе зненавидять. Почнуть Тебе обпльовувати, виклинати, а, зрештою, заподіють Тобі смерть. Ні, Ти не можеш бажати їм визволення!
– То що ти хочеш за них? – повторив запитання Ісус.
Сатана подивився на Божого Сина з глузливою посмішкою і проказав: “Усю Твою кров, усі Твої сльози й Твоє життя!”
Ісус погодився, не вагаючись, відтак на Голгофі оплатив названу ціну сповна.
Закінчивши проповідь, священик забрав клітку з бильця і зійшов з казальниці.

“Це – Моя заповідь, щоб ви любили одні одного, як Я вас полюбив! Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає. Коли ви робите все, що Я вам заповідаю, то ви – друзі Мої ” (Йо. 15, 12-14).

Залиште свій коментар

коментарів