Я кілька років живу в Чехії і хочу розповісти, чому треба повчитися у чеських батьків

Чеські батьки з дітьми викликають тихе захоплення.

Щоразу, як у храм зайшла. Клянуся, це практично як Мадонни з немовлятами, тільки в шортах, засмаглі і з біцепсами.

Мене звуть Анастасія Рубцова і я розповім, чому треба повчитися у чеських батьків.

Батько в парку, обвішаний дітьми: один їде на велосипедику і щохвилини падає (але тато зловив! Ай! Знову зловив! І знову!), Другий йде за ручку, третій спить у нього за спиною в слінгу. Десь невидимо присутня і в потрібний момент дістається сумка з перекусами, водичкою і аптечкою першої допомоги. Мами ніде поблизу немає. Її взагалі немає. Батько гуляє один з трьома дітьми, і у нього обличчя щасливої ​​людини, а не як на картині Едварда Мунка.

Чеські батьки не обтяжені дітьми

© depositphotos

Батько на пікніку, на травичку кинутий смугастий килимок, в одній руці бутерброд для старшої дитини, в іншій – памперс для молодшої, поруч валяються бадмінтонні ракетки, іграшки, сендвічі. Мами знову ніде немає. А що такого, прийшли втрьох на пікнік, звичайна справа.

Батько, який тісно обнімає свого третьокласника біля дверей школи. «Ну давай, відмінного дня!» – «І тобі, тату!» – «Я тебе люблю, золотце» – «І я тебе, тату» – «А я тебе більше». Може, – думаєш ти, тихо притулившись до бетонної стіни, – вони несправжні? Може, їх палицею потикати, вони і розсиплються?

© depositphotos

Або ось батько в поліклініці, з нескінченним терпінням колихає новонародженого. Мама начебто поруч, але базікає з подружкою. У тій точці, де, за моїми уявленнями, він вже повинен роздратовано сказати: «Ането, ну займися дитиною, ти що, не чуєш, він кричить!» – чеський батько розчулено дивиться на свого червоненького крикуна, знімає шкарпетку, цілує п’яточку і продовжує заколисувати. І заколисує. І заколисує. І напуває з пляшечки. Зрештою крикун затихає і блаженно сопе.

Або ось батько в кав’ярні з немовлям і собакою. Всі поводять себе виключно тихо, страшно задоволені один одним: батько – немовлям, немовля – собакою, собака – немовлям, тато годує немовля якоюсь розмазнею з баночки. Зовсім буденно, як люди курять сигарету. Собака облизує розмазню з коляски і взагалі з усіх.

© pixabay

Або ось цей, знову ж таки, батько. Ми сиділи поруч з ним години півтори. Півтори години. За цей час він жодного разу не взяв в руки телефон (а я взяла тричі – тільки перевірити одну річ, на одну секундочку, тільки на один лист швиденько відповісти, тільки дещо в словнику глянути). Жодного разу не підвищив голос і не насупився. Жодного разу не подивився роздратовано на годинник. Кілька разів погодував дитину чимось з контейнера. Грав з нею в рогату козу. П’ятнадцять разів допоміг видертися на драбинку і злізти. Невловимим рухом досвідченого батька перевірив памперс. Все це – не перестаючи ніжно воркувати.

Господи, що може бути більш привабливим? Хочеться негайно народити йому ще трьох. Поки його дружина десь сидить і п’є каву з подружками. Або лимонад. Або робить манікюр, бігає, читає книжку, лежачи у ванні.

© pixabay

Я поки не знаю, де і як виховують чеських батьків. Але впевнена, що там якийсь дуже простий рецепт. Кращі рецепти – найпростіші. Без важких інгредієнтів – війна, революція, страх, різні приниження. Без нудотного присмаку радянської школи і «все у нас колгоспне». Без «не заробив мільйон – не чоловік». І без «поміняв памперс дитині – не чоловік».

Якщо, куди не викручуй, ти весь час не чоловік, то зрозуміло, що завдання нерозв’язне і намагатися не варто, а варто лягти на диван з телефоном і терпляче чекати смерті. Це хороший рецепт для драми. Але не для мирного життя.

А чеські батьки – вони для мирного життя. Для радості, для щасливого дитинства.

Підготувала-Анна Рибалка

Залиште свій коментар

коментарів