Як ми, чоловіки, «вбиваємо» своїх жінок… Історія з життя

Не знаю, що нового я зможу сказати, але хочеться поділитися своїми життєвими спостереженнями, а саме розповісти історію про те, як методично і цілеспрямовано знищувати свою сім’ю, не помічаючи і не усвідомлюючи цього.

Приблизно 11 років тому мені пощастило зав’язати стосунки з дівчиною. Мені тоді було 23 роки, а їй 18. Я робив кар’єру в Москві, приїжджаючи у вихідні, а вона жила і навчалася в Калузі.

У підсумку, приблизно 5 років по тому ми одружилися, а ще через рік у нас народився син. Жили ми в цілому непогано. У мене була будівельна компанія. Грошей вистачало на хліб з маслом, і ще трохи залишалося на Порше, БМВ, нерухомість та інші радощі.

І ось, через майже 11 років спільного життя вона вирішила піти від мене. І справа не в тому, що настала криза, багато компаній пішли на дно, а грошей стало не вистачати від слова зовсім. Все якраз інакше.

Коли вона на повному серйозі мені оголосила про своє рішення піти, я впав у ступор. В ступор в плані того, що в моїй голові твердо зміцнилося і пустило коріння відчуття, що можна втратити все – бізнес, гроші, майно, пережити зрадників-партнерів, бандитські розбірки, проламану голову, суди та інші принади. Але мені ніколи не приходило в голову, що вона може піти від мене!

За звичкою, я пішов в магазин, купив горілки, напився …. Мені захотілося здійснювати емоційні та необдумані вчинки. Але після, протверезівши, я почав аналізувати. Аналізувати факти і події з нашого спільного життя. І чим більше я аналізував, тим страшніше мені ставало від самого себе. У мене немов пелена з очей зійшла.

На початку наших стосунків, вона – зовсім юна, чиста, прекрасна і віддана мені дівчинка, дивилася закоханими очима, раділа моїм успіхам, іноді ображалася на мої посиденьки з друзями, але тут же прощала. А я завжди щиро просив вибачити мене за будь-які переступи, дарував квіти, невеликі подарунки, але головне – увага.

Через кілька років спільного життя, приходячи ввечері додому після роботи і сідаючи за стіл, за яким мене чекала готова вечеря, я поступово переставав бачити в ній людину. Живу, зі своїм внутрішнім світом, своїми думками, емоціями, переживаннями…

Я бачив її, бачив те, що в будинку ідеальний порядок і чистота, бачив, що вона прекрасна господиня і любляча дружина, яка розповідає мені про те, як пройшов її день, задає мені питання … .. Але я ніколи не дякував їй за це . Я слухав її, але не чув. Я щось відповідав, але не усвідомлював цього. Я наче був не тут поруч з нею, а десь далеко в своїх думках. Я немов дивився крізь неї.

Потім, бувало, мене зривало через якісь проблем на роботі, або мене запрошували друзі і я їхав на кілька днів, вимикав телефон і не відповідав на її дзвінки. Бувало, я робив так навіть тоді, коли вона була вагітна і коли наша дитина тільки народилася.

Потім приїжджав, як ні в чому не бувало. Спочатку просив вибачення, потім рідше, потім зовсім перестав вибачатися за свої вчинки.

Потім ми перестали розмовляти. Не те щоб зовсім, але близькість між нами стала пропадати. Ми розмовляли, як і раніше, на різні теми, її образи, здавалося, забувалися, але ми перестали ділитися своїми переживаннями, почуттями, відчуттями.

Потім я почав йти спати в іншу кімнату окремо від неї і дитини, тому що рано вставати на роботу і не хотілося їх будити ….

Звичайно, я намагався всіляко виправдовуватися при будь-яких обставинах. Скаржився на втому, постійне нервове напруження і іншу нісенітницю. Ні в чому не обмежував дружину і намагався виконувати будь-яке її бажання в матеріальному плані. Хоча її запити були більш ніж скромні, і якщо хто і намагався зберігати сімейний бюджет і не витрачати зайвих грошей, то це точно не я.

І ось одного разу, коли я повернувся додому через 2 або 3 дні після чергової гулянки, дружина сказала, щоб я йшов туди, звідки прийшов … ..

Тепер, через кілька місяців після цього, ваш покірний слуга раптом зрозумів, що без цієї жінки його життя не має ніякого подальшого сенсу. Що в найважчий момент, коли здавалося, що гірше бути не може, вона була єдиною, хто давав стимул жити далі. Не розумів цього, не усвідомлював, але відчував, що є вона і є наш син. Є вони – найважливіші і улюблені люди.

Тепер, прийшло усвідомлення, що завжди любив лише її. Що так багато недодав їй в емоційному плані і як це прекрасно – все життя любити лише одну жінку! Але тоді запхав її в найбільш темну комору своєї душі. Щодня, просто і планомірно знищував її зсередини, виїдав її душу своєю байдужістю і безсердечністю, завжди скупий і черствий у прояві почуттів.

А вона терпіла всі ці роки і чекала, що я змінюся …. Але вона як посудина – чим її наповнюєш, те і отримуєш на виході. Прекрасна, чиста і любляча дівчинка «померла», переродилася в безсердечну і черству жінку, впевнену в тому, що всі хлопи козли.

Тепер, можу лише подумки уявляти, як приходив би додому, дарував квіти, нехай навіть одну квітку, обіймав, говорив, як сильно люблю її, дивився б на неї і відчував неймовірну щастя від того, що вона є, що вона поруч.

Але це вже упущений безповоротно епізод життя. Немає шансів щось вдіяти, стерти образи і розчарування, які залишили незабутній слід. Тим більше, люди не міняються. Я, в усякому разі, не сильно в це вірю. Це я про себе.

Тому, кому Бог дав улюблених і люблячих людей – бережіть вашу любов. Жінка як квітка – вона не терпить грубості, брехні і принижень. Що посієте, те і пожнете.

Любіть один одного і говоріть про це! Щодня робіть вчинки заради коханих!

Підготувала-Анна Рибалка

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Залиште свій коментар

коментарів