Злом ніколи не зміниш життєві обставини

Один із в’язнів, назвемо його Володею, розповів колись історію з власного життя, як він хотів свою маму, старшу жінку, зробити сучасною.

Таке бажання у нього з’явилось тоді, коли одного вечора, під час дощу, вони з друзями стояли у під’їзді багатоповерхового будинку, де всі мешкали. Здалека помітили жінку, яка, закутана в хустині, тримаючи у руках дві сумки, перестрибувала через тільки-що створені дощем калюжі і спішила у напрямку під’їзду. Всі почали “ржати”…

Чомусь усім здалека ця жінка виглядала дивною та смішною… Коли вона наблизилась до хлопців, Володя побачив свою маму. Звичайно, мама втішилась тим, що син чекав на неї, та не втішився син, тому що кілька хвилин тому назад разом із друзями він сміявся із якоїсь старомодної і дивної жінки, і не міг собі подумати, що ця жінка – найрідніше, що є в його житті. Вдома була тиша… Звичайно, як пізніше розповідав Володя, він запропонував своїй мамі бути більш сучасною, і обіцяв, що до цього докладе значних зусиль та, звичайно, грошей.

Почав красти. Зловили, сину-одинаку присудили все, в чому можна було його звинуватити. Суд, вирок: 6 років позбавлення волі, мамині руки та обіцянка, що «ніколи тебе не полишу на самоті, час пройде швидко і ти вийдеш на волю, буду кожен день писати тобі листи, розповідати про наш дім, про сусідів, про все, чим живу і що роблю». Як згадує Володя, мама виконала свою обіцянку на всі сто! Кожен день у тюрму приходив лист. Було цікаво їх отримувати та читати, здавалось, що у цих листах приходить тепло, надія та бажання жити! Швидко сплили 6 років – час очікування того дня, коли двері тюрми будуть позаду тебе, а навкруги – воля!

Вийшовши з тюрми та приїхавши додому, в першу чергу, Володя побіг на базар, купив букет квітів. Знайоме подвір’я, під’їзд, двері дому… Коли постукав у них, каже Володя, ніхто їх не відкрив, напевно, мами не було вдома. Із дверей навпроти вийшла сусідка, яка з радістю та усмішкою кинулась пригортати до себе ще вчорашнього в’язня. Однак в очах цієї сусідки Володя прочитав сум. Як пізніше стало відомо, його мама рік тому назад померла: знайшли у неї рак. Як розповіла Володі сусідка, його мама, пам’ятаючи свою обіцянку писати синові до тюрми щодня листа, вирішила написати йому листи наперед і передала їх сусідці, щоб ця, кожного дня, вкладала їх у конверт та відсилала її синові.

Таким чином навіть тоді, коли мама Володі вже померла, він все одно отримував у тюрмі від неї листи, де вона просила його бути мужнім та витривалим, вертатись додому і пам’ятати про те, що його там завжди чекає найрідніша людина на світі. Букет квітів заніс на цвинтар. Там на могилі, вочевидь, що була найважливіша зупинка у його житті. Дивився в минуле: скільки всього було пережито, передумано, втрачено і недооцінено… Якби не листи мами, напевно, що тюрма виглядала місцем прокляття та нездатності щось змінити у своєму житті. А так – Володя пережив великий урок на все життя! Злом ніколи не зміниш життєві обставини, зло, найшвидше, може змінити тільки тебе!

Залиште свій коментар

коментарів