Втікла від чоловіка-iнвaлiда до іншого, а коли повернулася – було вже пізно

Олексій і Вероніка одружилися в зовсім юному віці – йому виповнився двадцять один рік, а їй тільки-тільки стукнуло сімнадцять. Дівчина вона, звичайно, була навіжена, але саме її ця жвавість і привертала в ній хлопця.

Життєрадісна, на позитиві, Вероніка, немов промінчик світла висвітлювала його життя.

З районного центру парочка переїхала в місто, ближче до цивілізації. Обоє вони влаштувалися працювати на одне і те ж підприємство. Як то кажуть – і вдома разом і на роботі разом.

Начебто і все між ними було, але відчував Олексій якусь напругу. Реальну її складову хлопець намацати не міг, тому й думати про це не став.

До пори до часу. Так вони і жили – середньостатистичні чоловік і дружина, не більше не менше. Поки не сталося в їх невеликій сім’ї нещастя – при роботі на складі на Олексія впав важкий стелаж.

Кoма, невiдoмiсть, iнвaліднiсть. Пеpeбтий хpeбет хоч і пpooперyвали, але шансів, хоча б мінімальних, на те, що чоловік коли-небудь буде ходити, ніхто не давав. Олексій замкнувся в собі, а раніше завжди життєрадісна Вероніка замість того, щоб підтримати чоловіка, стала уникати його.

Дійшло до того, що чоловік і жінка перестали розмовляти. А через місяць дружина вдома ночувала через день. І, нарешті, настав той день, коли дружина мовчки зібрала свої речі і пішла.

А Олексій, підкотивши коляску до вікна, довго намагався підвестися і подивитися услід дружині. Не вийшло.

До чоловіка приставили соціального працівника – жінку похилого віку, яка купувала Олексію продукти, готувала і прибирала. Хоча він намагався по можливості все робити сам.

Але незабаром Микитівна захвоpiла. Вона попросила Льошу дозволити на час її хвоpoби замість неї попрацювати її племінниці – Соні. А то платили боляче мало за лікарняний, а так начебто на роботі вона.

Соня виявилася милою дівчиною, немов світиться зсередини. Вона нібито літала по дому, виконуючи рутинну роботу. І постійно щось наспівувала. А голос у дівчини був чудовий.

На свій подив Олексій став ловити себе на думці, що задивляється на дівчину і постійно чекає її приходу. Але абсолютно чітко розумів, що йому нічого не світить.

Ну кому потрібен iнвaлід? Все життя тягнути на собі непосильну ношу?

А дівчина тим не менше продовжувала як ні в чому не бувало спілкуватися з хлопцем – не тільки з робочих питань, а так, про все на світі. А одного разу вона запропонувала Олексію прогулятися.

На питання: «Як?» Вона весело відповіла: «З легкістю». І дійсно – вона з якось дуже точно і легко закотила коляску н вантажний ліфт, скотила по пандусу і штовхала по тротуару.

Прямо не дівчина, а отаман в спідниці. Це так Льошка думав про себе і посміхався, дивлячись на Соню. Як на нездійсненну мрію. А ось Соня, виявляється, себе нездійсненною не вважала.

Одного разу, під час спільного перегляду кінофільму (а у них вже і таке практикувалося) дівчина раптом повернулася до Олексія і поцілувала в губи.

Чоловік, на секунду оторопівши, не відразу відповів їй. А потім відповів. Ох, як відповів.

А в цей самий час колишня дружина Олексія, Вероніка, назустрічавшись з іншим чоловіком, раптом згадала про колишнього. Згадала про його доброту, лагідність, душевність.

Утікавши від відповідальності за чоловіка-iнвaліда жінка думала, що у неї все попереду. Що знайдеться ще в її житті чоловік – сильний, красивий і не yбoгий. Але ж ні, ніхто чомусь серйозно її не cприйняв. Так, погралися і в кущі.

Втомившись, Вероніка вирішила повернутися до чоловіка. Принаймні, на час. Відсидітися, так би мовити. Відкривши двері своїм ключем, Вероніка була ошелешена сценою – в залі за великим накритим столом сиділи гості.

А на чолі столу – дівчина у весільній сукні, а в ролі нареченого – її колишній чоловік. Вона все зрозуміла. З гіркотою розвернувшись, вона назавжди пішла з такої знайомої квартири.

А в самій квартирі ще довго лунали веселі вигуки «гірко», співали пісні і звучав життєрадісний людський гомін. У цій квартирі відтепер оселилося щастя.

Залиште свій коментар

коментарів