“Не вчи мене, краще в родині своєї розберися! У твого чоловіка син на стороні, а ти живеш і не знаєш, ідеальна вся така!”

Мене звуть Олена, я хочу розповісти непросту історію, що трапилася в моїй родині.

З моїм чоловіком, Денисом, ми одружилися давно. У нас є дві дочки, Аліна і Аріна, вони погодки. На той момент дівчаткам було шість і п’ять років, відповідно. У нашій родині завжди був мир і спокій, чоловік дуже любив і мене, і двох своїх принцес. Я навіть і не могла уявити, що за моєю спиною відбувалися такі події.

Денис завжди приходив з роботи вчасно, ніколи не вuпuвав: причепитися було ні до чого. Я теж завжди намагалася добре виглядати, тримати будинок в чистоті, смачно готувати. Знайомі говорили, що у нас ідеальна сім’я. Але, як виявилося, і в ідеальних сім’ях трапляються такі історії.

До нас в офіс влаштувалася якась Оксана, дама химерна і не дуже розумна. Зі своєю роботою справлялася погано. Мені, як її безпосередньому начальнику, доводилося часто робити їй зауваження, на які вона реагувала зазвичай різко і неадекватно. Так ось, в одній з таких розмов Оксана раптом випалила:

– Не вчи мене, краще в родині своєї розберися! У твого чоловіка син на стороні, а ти живеш і не знаєш, ідеальна вся така! Пашка його звуть, якщо що.

З’ясовувати у нетактовної Оксани подробиці я не стала, а прийшовши додому серйозно приперлися до стінки чоловіка:

– Дорогий, як Паша поживає? І мама його?

Денис довго заперечував все, але потім нарешті зізнався, що факт невірності все ж мав місце бути, коли я була вaгiтна молодшою ​​донькою. Колега по роботі спoкyсила. Звали її Даша. Але чоловік стверджував, що роману, як такого у них не було, так, пару раз зустрілися. Але це не завадило Даші зaвaгiтніти, в планах у неї було відвести мого ідеального чоловіка.

Коли та жінка зрозуміла, що все марно і навіть дитина не змусить піти Дениса з сім’ї, вона переключилася на іншу «жepтву», залишила дитину матері і поїхала кудись далеко. Мій чоловік продовжував відвідувати сина всі ці роки, він вважав, що не має права відмовитися від нього зовсім.

Денис просив пробачити його, але я не могла прийняти рішення так швидко, мені потрібен був час і я відправила чоловіка на час пожити у свекрухи. Минув тиждень, дочки вже скучили по татові і почали питати коли ж він повернеться. Я розуміла, що час вже щось вирішувати.

У неділю ввечері, залишивши дівчаток з сусідкою, я вирішила сходити до свекрухи і поговорити з чоловіком ще раз. Йти було недалеко, через кілька вулиць. Я йшла, ще раз прокручуючи в голові все, що сталося, як раптом, в літньому кафе побачила Дениса. Він сидів за столиком, а поруч з ним був той самий Паша.

Хлопчик був шалено схожий на свого батька, тільки погляд у нього був дуже сумний. Паша колупав ложкою морозиво, Денис намагався розвеселити сина, але у нього нічого не виходило. Дивлячись на цю картину, я зрозуміла, що один Денис не впорається з бідним кинутим усіма хлопчиком. Я підійшла до столика і сказала:

– Вітаю! Ви тут не засиділися? Ходімо додому?

Паша від подиву впустив ложку, а потім вибіг з-за столу, обійняв мене за ногу і прошепотів:

-Мамочко, я знав, що ти коли-небудь повернешся!

У мене з очей полилися сльози: цей бідолаха навіть не пам’ятав, а може і не знав зовсім, як виглядає його мати.

– Так, милий, я повернулася і більше ніколи нікуди не поїду, ми завжди будемо разом: ти, я, тато і дві твої сестрички. Ти хочеш з ними познайомитися?

– Так, так, хочу! Ходімо швидше до них!

Я обіймала Пашу і дивилася на Дениса, який ледве-ледве стримував сльози і губами говорив мені спасибі. Тепер ми стали жити всі разом. Дівчата швидко подружилися з братом, разом з яким у них з’явилася ще одна бабуся, мати Даші. Вона теж була рада, що у онука тепер є повноцінна сім’я і часто приходила до нас в гості допомогти з дітьми.

Залиште свій коментар

коментарів