Зайвий син

– Здрастуйте, Наталіє Михайлівно, ваш син знову не хоче додому повертатися, – повідомила по телефону класний керівник.

– Зараз приїду, – відповіла, важко зітхнувши, Наталя.

Вирушивши в школу, жінка зателефонувала чоловікові, який був на зміні: – Твій синок знову дуріє: не хоче додому йти.

– Чому мій? Спільний у нас син.

– Ні, саме твій, бо весь у тебе: такий же впертий. А у мене є свій син: мій старший.

І після цієї фрази Наталія перервала розмову. Андрій – молодший син – навчався в третьому класі, і з ним, як вважала Наталя, одні проблеми. А Вітько – старший син Наталії від її першого кохання – Сергія.

Наталя у молодості бігала за Сергієм, впевнена в тому, що доб’ється свого. Але від Сергія їй залишився тільки Вітько, якого вона народила поза шлюбом. До п’яти років виховувала сама, в надії, що Сергій повернеться в селище і вони зійдуться.

Але тут став залицятися до Наталії В’ячеслав – неодружений хлопець, що недавно відслужив. Наталя була трохи старша за нього, та ще з дитиною. Але Славко не подивився на її «посаг»: полюбив і одружився.

Але ось Наталя так і не полюбила Славка, хоч і народила ще одного сина. Для В’ячеслава обидва хлопці були рідними, а Наталя, сама того не бажаючи, виділяла старшого. Між старшим сином і матір’ю з’явилося взаєморозуміння без слів. А молодший Андрій залишався ніби «осторонь». Тільки з батьком хлопчик відчував себе затишно і під захистом.

реклама

Найкращі речі, іграшки мати купувала Вітьку, найдорожчий велосипед – теж йому. Старший брав все як належне, а молодший починав розуміти різницю між собою і старшим братом. Але найобразливіше було, коли за відсутності батька Вітько ображав Андрія.

Тому якщо батько був на зміні, Андрій вже кілька разів відмовлявся повертатися додому. Одного разу його знайшли в сусідньому дворі на лавці, кілька разів він допізна простояв в школі, поки не подзвонили Наталії і не запропонували забрати дитину.

Цього разу Андрій знову залишився після уроків, поки класний керівник, йдучи додому, не помітила його.

– Рокитько, ти чому в школі? – поцікавилася вона. – Андрію, що трапилося, чому не йдеш додому.

Андрійко мовчав, опустивши голову. Він знав, що класний керівник подзвонить матері, і вона обов’язково прийде за ним. Цього і хотів хлопчисько. Він чекав на матір у надії, що вона прийде, обійме його і скаже: «Синку, підемо додому, пізно вже, їсти пора».

Але всі Андрійкові мрії розбивалися, як тільки мати з’являлася на порозі школи:

– Мучитель, а не дитина, – схопивши сина за руку, обурювалася Наталія, – що ти мене ганьбиш? Ось прийдемо додому, відшмагаю, не подивлюсь на батька – твого заступника. Покарання одне мені з тобою.

Вдома старший брат Вітько підливав олії у вогонь, розповідаючи, що успіхи Андрія в школі не бозна-які, вчиться з двійки на трійку, дисципліна кульгає. Мати стогнала, шкодуючи себе і лаючи Андрійка і його батька В’ячеслава. По суті, вона зганяла злість на молодшому синові і чоловікові за нездійснену мрію жити з коханим.

В’ячеслав терпів претензії дружини і її несправедливе ставлення до молодшого сина. Але стався нещасний випадок, і В’ячеслав загинув. Наталя, погорювавши, стала розшукувати Сергія – свою першу любов. «Забудь» – говорили їй родичі, – чудес не буває».

Але диво все ж сталося: знайшовся Сергій, на той час вже два рази розлучений. І тут із новою силою спалахнула любов Наталії та Сергія, утворилася сім’я. Старший син Вітько і при В’ячеславі жив розкошуючи: ніхто його не ображав. А при рідному батькові і тим більше не життя, а суцільне раювання.

А Андрійко з підліткового віку почав підробляти, бо щодня дорікали шматком хліба. Одного разу, розвантажуючи фрукти, познайомився з чоловіком років сорока, який по-батьківськи почав ставитися до Андрія.

– Зайвий я, дядьку Василю, в сім’ї, – поскаржився якось Андрій.

– Це як же – зайвий? – дивувався Василь.

– А ось так: зайвий син у батьків. Є у них один син, мій старший брат, а я ніби випадковий, нелюбий чи що.

– Це ти кинь! Ніякий ти не зайвий. Раз ти народився на білий світ, значить, є для тебе призначення якесь. І я точно знаю, що твоє призначення – не фури розвантажувати і оголошення по під’їздах розклеювати, а щось більше, значуще для тебе і для інших людей. Я ж бачу: ти тямущий, тому вчися, пробивайся і не здавайся. А сім’я твоя – це справа тимчасова. Виростеш, буде у тебе своя сім’я.

– Дякую, дядьку Василю, ти мене розумієш.

– А так і повинно бути на світі: у кожної людини має бути інша людина, яка би її розуміла.

Андрій став наполегливо займатися: з найгірших вибився в успішні учні. Школу закінчив хоч і не відмінником, але майже без трійок.

І як ви думаєте, ким став Андрій? Хорошою, статечною, шанованою людиною. Але до цього йому довелося пройти нелегкий шлях. Тепер Андрій В’ячеславович – адвокат для неповнолітніх. Він не просто захищає підлітків, що стали на злочинний шлях, а й намагається зрозуміти причину їх вчинків.

І багатьом підліткам допомагає стати хорошими людьми. Андрій пам’ятає, як був він зайвим сином в сім’ї і розуміє, що багато чого йде з сім’ї. Він дуже вдячний дядькові  Василю, який випадково зустрівся йому у житті, просто зрозумів його і знайшов потрібні слова.

Переклад ОТОЖ за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама