Мудра казка про своє і чуже

Бабуся на прохідній безцеремонно зачинила перед нею двері і рикнула:

– Чого тобі?
– Мені б … заміж, – прошепотіла вона.
– Бач, куди зібралася, – усміхнулася стара. – А навіщо тобі?
– Щоб любити кого-небудь, – видихнула дівчина і почервоніла.
– Значить, любити тобі нікого? – незвично ласкаво запитала стара. – Ну, це ми зараз швидко виправимо, – заспокоїла бабця і, пошукавши під своїм столом… сунула їй в руки кошеня, що бозна-звідки взялося.
– На, люби. Іди, – наказала «зла відьма», не давши навіть відкрити рот нареченій, що не відбулася. – І поки не полюбиш, не приходь.

Кошеня було жалюгідне – худе, брудне і вічно голодне. Згодом воно набуло красивої густої шерсті, пихи і байдужого ставлення до господині. Любити його було нелегко: кіт завзято відмовлявся ходити в лоток, гострив кігті об шпалери, чатував у темряві і кидався на ноги, боляче впиваючись кігтями і зубами. Потім залишивши ці дитячі забави, став мітити туфлі, шубу, ліжко, килим, двері, книги. Спочатку вона хотіла його каструвати, але потім подумала, що навряд чи зможе пояснити старій відсутність у кота такого важливого органу та полишила цю ідею. І як такого любити? Вона намагалася з усіх сил, але кіт у відповідь тільки паскудив у її косметичку.

– Ось ваш кіт, – дівчина простягнула бабці добре вгодованого, чистого, доглянутого, гарного кота. Кіт зістрибнув на підлогу і став тертися об ноги «старої відьми», щось привітно муркочучи. – Не можу я такого любити. І навіть не знаю, чи потрібна йому моя любов.
– Любов всім потрібна, – повчально сказала стара. – А заміж за цим нічого ходити.
– А я за цим туди більше не хочу, – усміхнулася дівчина.
– Ось воно як, – здивувалася бабця, і перший раз уважно подивилася на неї. – А навіщо тоді?
– Щоб мене любили, – заявила панянка.
– Ну, звичайно, навіщо ж ще, – невдоволено хмикнула бабуся. – Знаєш що, іди на роботу, там у тебе є Ігор Семенович, любить тебе без пам’яті. А тут тобі нема чого робити, – сказала, як відрізала, стара.

Ігор Семенович і справді був. Дивився на неї довгим тужливим поглядом, але підійти не наважувався. У минулому році, на корпоративі вони опинилися за одним столиком, і він торкнувся її своєю рукою. Рука була волога, м’яка, неприємна. «Добре, що інші подробиці про нього я не знаю», – з полегшенням подумала вона тоді і пересіла за інший столик.

По дорозі додому вона наказала собі: «Треба пробувати!», – і запросила Ігоря Семеновича на чашку чаю. Чаювання завершилося у неї вдома. М’якими, вологими і неприємними у Ігоря Семеновича виявилися не тільки руки. «Нічого, це не головне», – строго обірвала себе подумки Вона і погодилася зустрітися з ним завтра. Потім післязавтра, потім поїхати разом відпочити, а потім переїхати до нього.

Дні потягнулися тужливі, сонні, сірі.

Ігор Семенович заглядав в очі і був готовий виконати будь-яке її бажання, але бажання пропали. Крім одного – втекти подалі.

– Не хочу так більше, – з гіркотою сказала вона бабці, коли побачила її біля прохідної.
– Так ти, люба моя, сама не знаєш, що хочеш, – пробурчала баба, – Ось що, іди додому і подумай, чого хочеш, а чого не хочеш, що подобається, а що не подобається. Що твоє, а що «чуже», «наговорене». «Своє» залишай собі, а мотлох всякий – мети мітлою, – і з цими словами бабця вручила їй мітлу і підштовхнула до виходу.

«На чому ж ви будете літати, бабусю?», – хотіла сказати ущипливо дівчина, але вчасно зупинилася.

Насамперед вона викинула мітлу, потім старі речі, які вже кілька років припадали пилом у шафі, потім журнальний столик, який був жахливо незручний і так само жахливо модний, слідом все, що «може коли-небудь стане в нагоді», але так жодного разу не знадобилося , туди ж вирушили журнали з «правильними» порадами з організації «правильного» життя, моторошні штори, які її давно дратували, але ідеально підходили її кухні згідно фен-шуй, вимила запилене вікно, яке ледь пропускало світло, виявила, як багато непотрібного, зайвого, розкладено по поличках, шухлядках, коробочках, розіпхано по кутах, зберігається в столі.

Змітаючи сміття, вона побачила на підлозі свій старий акварельний малюнок. Стерши з нього пилюку, з сумом подумала, як давно вона не малювала.

Фарби та пензлі знайшлися майже відразу, вони немов чекали її за дверцятами старої скриплячої шафи. Передчуваючи давно забуте задоволення, вона занурила пензлик у фарбу.

У цей момент у двері подзвонили.

Перед нею стояв симпатичний молодий чоловік з бабиною мітлою в руці.

– Вибачте, дівчино, це не ваша мітла?

Переклад ОТОЖ за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів