– Я збираю речі і переїжджаю до тата! Якого ти мене позбавила! Ненавиджу тебе! – плюнула мені в обличчя моя дитина

Доньці 13, їздила до своєї бабусі в село цього літа.

Кілька років їздила – завжди все було нормально. Моя колишня свекруха – хороша жінка, і я була впевнена, що в її компанії з моєю дитиною все буде добре.

З батьком Лізи, Георгієм, ми розлучилися 4 роки тому. Він закохався, його любов завагітніла. Колишній чоловік відразу подав на розлучення. Ось тільки поки ми розлучалися, з’ясувалося, що з вагітністю дівчина помилилася, і дитинки не буде.

Чоловік відразу розлучатися передумав, а я пішла до кінця. На аліменти я не подавала – чоловік відмовився від своєї половини квартири на мою користь, підписавши документи. Але офіційну угоду про аліменти ми не підписували – колишній чоловік був впевнений у моїй порядності.

З колишнім я намагалася не лаятися – спільна дочка все-таки. Але зрідка доводилося. Наприклад, він забрав доньку на 2 дні, а повернути вирішив у той же вечір, а я була вже в 200 км від міста, довелося розвертатися і їхати назад. Або подзвонить, дочка збереться і сидить, чекає тата, а тато не приходить, і навіть не подзвонить, не попередить, що у нього помінялися плани.

З колишньою свекрухою я підтримувала нормальні стосунки, та й під час заміжжя ми не сварилися. Життям сина і внучки вона цікавилася постільки-поскільки – єдиним інтересом у житті Галини Іванівни була робота. А три роки тому жінка вийшла на пенсію. І у неї відразу з’явився час на внучку, чому я була тільки рада.

Нинішнє повернення дочки ознаменувалося початком війни в нашому домі. Крім Лізи, у її бабусі гостював і Жора, з новою вагітною 20-річною дружиною Катериною. І цій новій дружині була озвучена зовсім інша причина розпаду першого шлюбу її чоловіка. Гуляв, виявляється, не Жора, а я. Причому, з його слів, він навіть мене на гарячому спіймав.

Катя не упустила можливості, і висловила 13-річній дівчинці в обличчя все, що вона думає про її маму, чи то пак – про мене. Дочка не повірила і пішла за поясненнями до своїх тата і бабусі. Жора стояв на своєму, а бабуся, щоб не виставляти сина брехуном в очах нової невістки, повністю підтримала брехню свого сина.

Ото ж бо я, дивлячись у вікно, подумала – що це, колишній чоловік так швидко поїхав? Висадив Лізу біля під’їзду і відразу по газам, навіть не подзвонив, щоб я спустилася. Ще й привіз на 2 тижні раніше, ніж було обумовлено.

реклама

Дочка влетіла в квартиру і накинулася на мене зі звинуваченнями, що я зруйнувала її сім’ю. Ліза кричала, що не житиме з матір’ю-жінкою легкої поведінки.

– Я збираю речі і переїжджаю до тата! Якого ти мене позбавила! Ненавиджу тебе! – плюнула мені в обличчя моя дитина.

Зрозуміло, я спробувала пояснити Лізі, як все було насправді. Але дочка не стала мене слухати. Чого варті мої слова проти слів святого тата і улюбленої бабусі? Вона пригрозила, що якщо я не дозволю їй виїхати до батька, то вона все одно до нього втече.

– Хочеш до батька? Збирайся, заберу. – зітхнула я.

Я висадила дитину біля під’їзду колишнього чоловіка, почекала 20 хвилин і поїхала додому. Самі заварили цю кашу – нехай самі і розсьорбують.

Наступного дня я випросила тижневу відпустку, купила квиток на літак і полетіла до подруги в інше місто з думкою: «Гори воно все синім полум’ям!»

Колишній чоловік обривав мені телефон і засипав тоннами повідомлень у месенджерах. Короткий зміст його претензій був таким: я, безсовісним чином, скинула на нього некерованого підлітка, який не дає життя його вагітній дружині. Я дозволила собі написати йому повідомлення у відповідь: «Просто розкажи їй правду про наше розлучення».

Поки я насолоджувалася компанією найкращої подруги, з якою останні 3 роки ми спілкувалися тільки в скайпі, активізувалася і моя колишня свекруха. Галина Іванівна поцікавилася, чому я змушую її вибирати між онукою і ще не народженим внуком: що, мовляв, Ліза ж вже велика, переживе цю невелику «брехню на благо».

А ось вагітна невістка Галини Іванівни – обов’язково засмутиться, дізнавшись про обман свого чоловіка. І те, що може трапитися з її вагітністю через цей розлад, зі слів Галини Іванівни, – буде на моїй совісті.

Від логіки колишньої свекрухи я очманіла. Звичайно, мою доньку-підлітка не шкода – хай Ліза і далі буде думати, що мати у неї – гуляща жінка. Зате другий шлюб Жори, що почався з його обману, нехай процвітає.

– Я не заберу дочку, поки Ви зі своїм сином не розповісте їй правду. – відповіла я.

– Вона доводить Катю! Бідна дівчинка трохи в лікарню не потрапила через твою дочку! Ти зобов’язана її негайно забрати! – почала кричати Галина Іванівна.

Подальші крики я слухати відмовилася – ось є у неї невістка, нехай на неї і кричить.

Ситуація склалася патова. Я принципово не заберу Лізу, поки моє ім’я не буде очищено від бруду. Бо якщо дочка буде думати, що це я зраджувала її батькові, я з нею ой як намучуся.

Жора, в свою чергу, хоче вийти чистеньким з води – щоб і дружина нова нічого не дізналася, і в очах дочки жертвою виглядати, і щоб Ліза його Катрю не діставала, живучи з нею в одній квартирі. Тому він вимагає, щоб дочка я забрала і залишила все як є. І так по колу.

Від подруги я повернувся не додому – зняла собі квартиру. Можуть таке утнути, що Лізу до моїх дверей підкинуть і кинуть. І що робити – не збагну.

А Лізі скоро до школи, і, якщо до цього часу ситуація не вирішиться, то їздити на навчання вона буде від свого батька. Я не збираюся жити під одним дахом із дитиною, що ненавидить мене. Не розумію, невже так важко сказати правду?

Переклад ОТОЖ за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама