Легенда про мудру жінку

У далекі доісторичні часи, коли по планеті бродили дикі жахливі звірі, готові з’їсти все, що їм попадеться на очі, коли клімат був настільки холодним, що замерзнути і перетворитися на бурульку було легше, ніж знайти хоч якусь їжу, коли спека зводила з розуму, жило одне плем’я, а в ньому жінка, про яку склали легенду і передавали з уст в уста всі жінки від матері до дочки.

Ніхто не пам’ятає вже її імені, але, завдяки їй всі її дочки, внучки, правнучки і нащадки їх досі отримують не тільки все, що їм необхідно для життя, але і розкоші у вигляді коштовностей, модного вбрання і величезного числа залицяльників.

А починалося все так…

У той рік плем’я відчайдушно оборонялося від атак звірини, що частішали.

Жінки захищалися і полювали пліч-о-пліч з чоловіками. Ніхто і не міг уявити, що жінки можуть залишитися в печерах і не вийти на полювання разом із чоловіками. Так було завжди – всі члени племені робили всі справи разом.

– Здобич важко йде в наші руки, – сказав вождь. – Вона хоче, щоб ми стали її закускою. Голод чекає на нас, якщо удача не повернеться до нас обличчям.

Плем’я не бачило їжі вже 10 разів, коли заходило сонце. Сила йшла з тіл воїнів. Видно було пониклі голови в сутінках печери, заваленої величезними каменюками.

Гарчання і шкрябання кігтів об валуни змушували усвідомити, що плем’я у пастці.

Звірі хотіли дістати людей з печери і зжерти їх, як кішка мишок у власній нірці.

Раптово одна жінка, яка зовні нічим не відрізнялася від інших, встала і підійшла до вождя.

– Ти сильний воїн, – сказала вона. – Ти спритний мисливець. Ти можеш швидко бігати. Твоя швидкість – наш порятунок. Жоден тигр не зрівняється з тобою. Тому що ти не тільки швидкий, ти ще і розумний. Ти легко перехитруєш цю кішку, і перемога, як і раніше, дістанеться тобі.

Слова жінки нагадали вождю його минулі дні, і його голова піднялася.

Йому подобалося її слухати, тому що від її слів сила поверталася в його м’язи разом із гідністю і гордістю за себе.

Вона подивилася в його очі і прочитала в них: «Будь ласка, не зупиняйся, говори ще!» І тому вона продовжила.

– Ми – тягар тобі, славний воїне. Ти один вб’єш його швидше, ніж разом із натовпом жінок, яких змушений захищати. Непомітно вибравшись з печери, ти станеш для звіра несподіванкою, він не встигне піднятися, як твій спис простромить його серце. Я знаю – буде саме так! Ти вб’єш його, ми з’їмо його, а потім переберемося у місце, де нас ніяка тварюка не дістане. Ти приведеш нас у рай. Я знаю це!

Сказавши це, жінка повернулася на своє місце і сіла, закривши очі. Вона нічого не чекала від вождя, вона вірила, що цей сильний чоловік врятує їх. І хоча вождь не рухався, вона не хвилювалася – вождь завжди сам приймав рішення.

Настав полудень 11-го дня. Від спеки всіх зморило, і жінка заснула, як втім, і багато інших…

Вона прокинулася від криків. Всі збуджено кричали і стрибали, і вона не відразу зрозуміла, що перемазаний у крові вождь не поранений, а тримає в руках м’ясо. Вона зрозуміла: вождь переміг!

Поки всі спали, в тому числі і величезний шаблезубий тигр, стомлений пекучим жаром сонця, вождь виліз із печери і зіштовхнув камінь на звіра. І поки той, оглушений, піднімався, вождь стрибнув на нього і встромив свій спис йому в серце.

Перемога була настільки легкою, що вождь, розрізаючи живіт тигра, не міг до кінця повірити в свою удачу. Раніше, коли він полював разом із усім плем’ям, було багато втрат, і їжа завжди була рясно присмачена скорботою за загиблими товаришами.

Вождь зрозумів, наскільки жінка, що вірила в його перемогу, мудра, і йому захотілося підійти до неї.

– Ти вбив звіра, вождю. Ти врятував нас. Ти – великий воїн! Я завжди буду пам’ятати твій подвиг. І, будь ласка, вождю, відведи нас туди, де ми будемо в безпеці.

– Добре, жінко, я обов’язково приведу тебе туди. – А про себе подумав: «Ця жінка – мій щасливий талісман. Я хочу чути слова її віри в мене щодня. І, поки вона вірить в мене, я завжди буду приходити до неї за її вірою!»

А жінка подумала: «Він потребує мене навіть більше, ніж я його! Я буду надихати його на подвиги. Поки я вірю в нього – він мій!»

Через роки вона співала колискову пісню своїй доньці. У перекладі на нашу мову слова її звучали так:

«Виростеш – вибери собі чоловіка, в якого віритимеш всім своїм серцем.

Щоразу говори йому те, що хочеш, щоб він робив для тебе – і він обов’язково зробить.

Ти потрібна йому своєю силою віри, як сонцю потрібні планети навколо, як усім, що живуть – повітря.

Ти потрібна йому, щоб він міг стати героєм.

Ти потрібна йому, тому що без твоєї віри він не доживе до ранку.

Вір у нього і нехай твоя віра кожен день йде до нього в твоїх словах.

Якщо говориш із чоловіком – нехай слова будуть сповнені віри, якщо мовчиш – нехай мовчання теж буде повним віри в нього.

І він принесе тобі те, що ти хочеш».

Ось про цю жінку і її пісню я хотів розповісти вам, милі жінки, дочки і мами. Нехай її пісня допоможе вам завжди отримувати те, чого вам хочеться, легко і зі спокоєм у серці!

Підготувала-Анна Рибалка

Залиште свій коментар

коментарів