Цю мудру статтю варто перечитувати хоча б раз на рік, щоб навчитися цінувати своє життя

Ідіть вчасно.

Додому, навіть якщо вас ніхто там не чекає, із запальної вечірки, від гостей без чарки «на коня», від недоречних зв’язків і поганих звичок. Від депресії і похмурих думок, від важких спогадів, зі стосунків, що пережили себе, від людей, що руйнують вас, або від людини поруч із вами.

Дайте їй і собі шанс знайти того (а може, і себе самого), з ким буде краще, комфортніше, спокійніше в тій формі, в якій треба кожному з вас. Якщо вже ви не здатні це дати один одному з тих чи інших причин, не позбавляйте один одного спроби і надії знайти це в інших стосунках і в самому собі.

Не скупіться, не відбирайте у інших їх шанси бути щасливими так, як вони це розуміють, а у себе – свої. Тому що кожен із нас перебуває в своїй точці еволюції, рухається у своєму ритмі, випромінює на своїй частоті, вібрує на своїй хвилі і отримує свій досвід.

І якщо ви увійшли з кимось у резонанс – ви знайшли один одного і танцюєте спільний танець. А якщо в тривалий дисонанс – то отримаєте необхідний досвід, розпишіться під ним, подякуйте. І йдіть вчасно.

Не приводьте в рух механізм, який придавить вас жорстким гнітом обставин, коли ви будете змушені приймати рішення в умовах куди менш зручних для вас; де вам доведеться вислизати з-під жорен вельми поверхневих, але таких, що боляче ранять, «громадських» суджень, яким діла немає до ваших справжніх, щирих і життєвих мотивів, до вашого терпіння, що вичерпалося, і довгих спроб щось «зберегти», когось «врятувати».

Ідіть вчасно, не залишайте на тілі вашого життя глибокі шрами, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини – почуттям, яке з неймовірною ретельністю відторгне вас від свого, виключно єдиного, життя і від себе самого. Ідіть вчасно, не випалюйте малюнки на тендітній тканині вашої долі. І не зазіхайте на чужу шкіру.

Цінуйте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші. Ідіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище за ваше, бо відповідальні ви першочергово за своє життя і тільки потім за чиєсь. Ніхто не прийшов у це життя, щоб лягти на жертовний вівтар. І життя людині дано не для того, щоб приносити в жертву великі дари – саме життя і здатність любити.

Нескладно втратити себе, нескладно розчинити себе в іншому, в чиємусь іншому житті, в чиємусь іншому світі, в чиїйсь іншій реальності. Нескладно навіть цього вимагати і бажати.

Знайти себе – важко. Тільки ми можемо визначати і допускати міру використання себе. Адже, жертвуючи собою даремно, понад відведену вам міру участі в будь-чиєму житті, ви автоматично не додали собі (а може, і комусь, хто цього щиро потребує), або на якомусь іншому відрізку вашого життя вам не вистачить зовсім малого – саме тих даремно витрачених сил.

Будь-які стосунки плідні, коли в них є обмін, взаємодія, віддача. Це парний танець. Але якщо ви почали відтоптувати один одному ноги до болю і крові, потрібно припинити цей танець і, залікувавши рани, почати новий красивий танець, можливо, з новим партнером. І так в будь-яких взаєминах – партнерських, сімейних, робочих.

Вчіться йти вчасно і в середині ситуації, так само і від самих ситуацій і обставин у своєму житті. Ви завжди знаєте цей момент: довіряйте собі, не вмовляйте себе, не обманюйте себе і не обманюйте інших.

Немає поганих людей, як би нам не хотілося про це посперечатися. Є люди, які відрізняються від нас. Бо істинний сенс цього священнодійства під сакральною назвою життя нам невідомий, але ним наповнене абсолютно все, що всередині і зовні, понад наше розуміння і в його межах, одухотворене і неживе. І немає іншої відповідальності, крім як перед собою і один одним, але в першу чергу – перед собою.

Все, що відбувається в нашому житті, все, що відбувається навколо нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору, відбувається з нашого дозволу. Ми дозволили нашому життю бути таким, яким воно є, ми привели цей час змін у дію, ми зірвали важіль з тієї пружини, що вирвалася з усією силою стиску і нагнітання і б’ється тепер у конвульсійно-хаотичному вільному ширянні. Ми дозволили переважати сірим відтінкам у нашому житті, ми дозволили собі всього боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами в своєму житті.

Озирніться, можливо, прийшов час піти від цього. Неймовірно важко кинути все те, що пережило себе, і піти, хто б що про це не писав. Йти важко, але йти вчасно просто необхідно. Визрівайте всередині своєї нескінченності стільки, скільки вам необхідно, але – йдіть вчасно.

Ідіть вчасно від суджень і думок інших, оберніть погляд до себе. Де точка вашої опори? Адже тільки так ви можете перевернути весь світ. Не шукайте її в інших, іншому, іншій. Видам вам секрет – її там немає! Як немає щастя в комусь, якщо його немає у вас.

Ідіть вчасно від нав’язливих ілюзій і нав’язаних страхів, але продовжуйте прямувати, продовжуйте мріяти, продовжуйте пробувати. Не бійтеся помилитися – адже це означає, що ви намагалися. Не бійтеся реакції інших людей, ви все одно не зможете її стовідсотково передбачити, поки не зробите задумане, а якщо зможете – тим більше страх безглуздий. Але у вас буде шанс вчасно піти. Так, саме піти і рухатися далі.

Ми розуміємо, коли у нас чогось немає, що нам би хотілося мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали. Але ми ніколи не замислюємося про те, від чого нас вберегли, не давши нам бажане зараз.

Істина проста: все приходить вчасно, навіть чудеса. Тому йдіть вчасно, не затримуйте нікого. Тому що якщо ви затримуєтеся, сценарій життя вже переписується і для інших людей.

Переклад ОТОЖ за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів