«Мамусю, я не винна! Я навіть не зачепила її! » – моя дочка летить до мене щодуху…

Мирний похід магазином зруйнував різкий звук.

«Мамусю, я не винна! Я навіть не зачепила її! » – моя дочка летить до мене щодуху.

Перед полицями з шампанським за знижкою розливається пахуче море.

– Мамусю, ти мені віриш? Я не винна, чесно! Мамо, мамусю! Вона так страшенно бабахнула, – дочка захлиналася риданнями, гикаючи з переляку. Я присіла, обняла тремтяче тільце, гладила по спині, тихенько шепотіла їй заспокійливі слова.

Краєм ока я побачила, як якась жінка скривилася і відкрила рот. Один рапірний погляд – рот сам по собі закрився, жінка швидко пішла. Якийсь чоловік на касі сказав, що дівчинка правда не винна, товар стояв скраю полиці. Мені було все одно, попросять мене заплатити, чи ні, головне, щоб моя дитина заспокоїлася. А то, що мене трясе від хвилювань через неї, пройде. Уф… Все обійшлося… Вдома дочка поклала мені голову на коліна, читали казки – заспокоювалися.

Через кілька днів дочка впала на гірці і розсікла підборіддя. Єдине, що я чітко пам’ятаю – моя дівчинка біжить до мене, очі наповнені жахом, з підборіддя цівкою тече кров. В той момент я зрозуміла, що таке «волосся стало дибки». Я ніби збоку чула себе «о, ну нічого, маленька, це просто подряпина! Зараз ми прикладемо кофтинку, ми будемо гратися у лікаря! Щоб не було крові, потрібно затиснути ранку…. Мишку, швидше додому! Я сказала, збирайся, ми йдемо! Соню, ти ж знаєш, що можна порізати палець ножем, вколотися голкою, хіба це страшно? Ну о-о-о-ось, а вдома у нас є бинт, чим промити – теж є…»

Я не пам’ятаю, яку нісенітницю несла, аби відвернути увагу дочки. Вдома промила рану і отетеріла – без швів ніяк. Знову приглушила своє нервове тремтіння, тоді – в таксі і в трампункт. Витримали питання «що, де, як?» Задають в різних варіаціях, на які моя дитина сказала: «Ось маму бачите? Її питайте, я зараз травмована». Ось як…

Повернулися з склейками і накладкою на рану. Діти поснули, один зітхав від заздрості (Ма-а-а-а-ам, ну Сонька тепер Наче пірат! Ну чому не я?!), інша у тривозі за красу (Ой, а якщо шрам? Я ж дівчинка-а-а-а-а, у дядьків борода, а мені як бути ??? – знову заздрісне зітхання брата).

Я стояла біля вікна вночі і палила. Думала, чому у мене все не так? Діти чують з сотого разу, правда, те, що їм потрібно – з першого. То син, спритний хлопець із великими знаннями про тваринний світ, природу в цілому і все інше, як натураліст ставить нові експерименти ціною синців (якщо застрибнути на гойдалку з розгону – як воно? І чи встигне мама впіймати? – Мама встигала завжди, з криками і бесідами на підвищених тонах. А якщо сховатися у кущах, як довго мама буде бігати по майданчику? А якщо спробувати зістрибнути з гірки? І багато таких “якщо”).

В гостях поводяться як ангели, вдома – наче триває побоїще. Сиблінги … Ні на крок поступок, бійки, вічно крики: «Моє! … А ну не чіпай! … Зараз як да-а-ам!»

Хоч із дому тікай! Та подалі. Боже, невже вони коли-небудь виростуть і будуть поводити себе нормально? Раптом, перед очима повисло видиво – доньчині перелякані оченята. І мене прорвало – я розплакалася. Хоч знаю, що сльозами проблему не зміниш, що плакати соромно, а зупинитися не можу. Настільки мені було прикро і сумно через кожен синець моїх дітей.

Вранці запитала у мами:

– Слухай, може я погана мати? Може, не вмію виховувати? Ну, вони ж нічого не вміють, в разі чого – мамо, зроби, мамо, дай! В садку вміють все, а вдома! Так, я нікчемний мотиватор, я знаю! Ой мамо, ну, що ж робити?

І всілася важко на стілець.

Мама сьорбнула чаю. Я очікувала лекції на тему виховання і покари негайної і невідворотної:

– Та нормальна ти мати. Не рефлексуй. Я теж так думала завжди, – усміхнулася в чашку, – коли вони виростуть, ти не посивієш, не хвилюйся, – ти зрозумієш, що ти нормальна мати. Яка читає їм книжки, купує морозиво, ну і карає теж. Потім Соня тобі це питання задасть. Просто вони інші, ось і все. Вони хочуть довше побути дітьми, тому ти вранці їх одягаєш, і тому вони не знають, де що взяти, коли ти поруч. А коли вони у кімнаті самі, повір – труси, майки, шкарпетки і футболки зі штанами за хвилю знаходяться. А щодо травм… Згадай свої шрами, зависання на паркані, польоти з дерев. Ну що, як спогади? Ото ж бо… Пий вже валер’янку, чи що… нервова моя… Всі ми погані матері!

Переклад ОТОЖ за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів