Божі настанови, якими часто нехтуємо

Євангеліє настільки революційне за своєю суттю, що перевертає наше звичне уявлення про світ і про те, як він повинен жити.

Однак занадто часто ми повністю ігноруємо той чи інший вірш, якщо його застосування вимагає від нас, на нашу думку, чогось надто нестандартного. Багато християн пробігають очима найважчі заповіді Христа, щоб швидше звернутися до приємніших для себе заповідей, які легше застосувати.

Але такий спосіб не тільки обкрадає Євангеліє, а й позбавляє нас радості довіряти Богу по-справжньому, навіть коли Він просить від нас щось складніше.

Ось ті п’ять віршів, які багато християн часто ігнорують:

Не противитися злій людині

„А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ. І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся“. (Матея 5: 39-42)

Нагірна проповідь Ісуса — одне з найрадикальніших його навчань. У цьому уривку Христос перевертає наше мислення з ніг на голову, і просить учнів по-новому глянути на їх „ворогів“. Всі ми чули заповідь Христа „підстав іншу щоку“, але не завжди розуміли, що мова йде не тільки про прощення в серці, але і про зовнішній прояв благодаті і співчуття, а не захисної реакції — ударом у відповідь.

У світі сучасних вірних досі актуальною залишається думка, що віру необхідно захищати в будь-яких обставинах, обстоювати інтереси християн у нашій культурі, бути „борцями“ за Церкву. Але Ісус закликає нас переглянути своє сприйняття справедливості. звичайно, нам потрібно допомагати бідним і обурюватися, якщо їх гноблять, але Ісус просить нас не займати оборонну позицію, якщо справа стосується особисто нас.

В епоху, коли стало можливим оголосити бойкот того чи іншого продукту, і загальної істерії з приводу і без, заповідь „не противитись злі людині“ важка для сприйняття, а тому часто ігнорується.

Страждання не повинні бути сюрпризом для християн

„ Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам.

Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість,

за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало.

Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться.

Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер.

Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; –

людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах.

Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням,

а багатий – пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави.

Зійшло бо пекуче сонце й траву висушило, і цвіт її впав, і краса виду її зникла. Так і багатий у своїх заходах зів’яне.

Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять. “ (Якова 1: 2-12).

Із 12 перших учнів Христа, 10 були мучениками за віру. Ще один був арештований, а ще один наклав на себе руки. Звичайно, вони жили в дуже ворожий для християн час, але вони були готові до тимчасових страждань заради вічної слави.

У західній культурі, де громадянська опозиція часто заслуговує на осуд і всілякі утиски, ми все одно дотримуємося думки, що християни не тільки заслуговують на безтурботне життя, повне всіх благ, а й мають право обурюватися і перебувати в шоці від суспільства, яке не поділяє наші цінності.

Однак Яків говорить зовсім про інший підхід до життя, де немає місця євангелію благополуччя і банального „врятуй себе сам“. Він попереджає послідовників Христа, що наша віра пройде випробування  і тільки так вона стане сильнішою. Нам варто очікувати страждань не тому, що Бог злий, а тому що Він хоче, щоб ми покладалися на Його силу, а не на власну.

Якщо ж ми прагнемо до земного щастя ціною вічних нагород, то ми все переплутали. У культурі комфорту і достатку послання Якова легко пропустити повз вуха, і прирівняти сильну віру до земного успіху.

Ненависть — це те ж саме, що вбивство

„Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б“ (1 Йоана 3:15).

Ісус постійно апелював не тільки до зовнішнього дотримання правил, але щоб і внутрішньо ми стежили за своїми думками і почуттями. В Євангелії від Матея Він прирівнює хіть до перелюбства, а в 1 Йоана говорить ще суворіше, називаючи ненависть вбивством.

Звичайно, напевно, не багато християн скажуть вам, ніби вони „ненавидять“ когось, але, якщо бути чесними, наші дії часом свідчать саме про таке ставлення. Для Ісуса ненависть — це не просто бажати комусь зла, а це — відсутність любові.

Коли ми говоримо про когось погано — про друга, про відому людину, про лідера — якщо ми робимо це без любові і бажання виправити людини, то треба серйозно задуматися про свої мотиви. Ось чому Ісус використовував такі драматичні приклади: легко засуджувати зовнішні дії, але для Бога важливіше те, що відбувається в глибині серця.

Не піддавайтеся почуттю страху

„Бо Бог дав нам не духа страху, а сили, любови й поміркованости“ (2 Тимотея 1: 7).

Страх — одна з найсильніших емоцій. Ми користуємося ним, щоб уберегти себе від небезпечних ситуацій і не допустити нанесення шкоди. Але, маючи віру, де „люблячий душу свою погубить її“, почуття самозбереження — не завжди правильний вибір.

Коли Ісус Навин вів свій народ в обітовану землю, Бог сказав йому:

„ Будь мужнім і хоробрим: ти бо маєш передати цьому народові в посілість землю, про яку я клявся їхнім батькам, що дам їм“ (Навина 1:6).

У посланні до Филип’ян нам сказано:

„Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі“ (Филип’ян 4:6-7).

Тож страх — це питання довіри. Якщо ми віримо, що Бог саме такий, яким себе представляє, то нам нема чого боятися. Наш страх говорить лише про те, наскільки велика наша довіра Йому і віра в Його обіцянки.

Якщо любов поступається місцем страху, то перспектива спотворюється.

Ось чому нам сказано: „Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові“ (1 Йоана 4:18).

Не покладайтеся земним багатствам

„Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство“ (Матея 19:23).

У 19-му розділі Матея молода людина як би глибоко зацікавився духовними питаннями, і прийшов з ними до Ісуса. „Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?“ Він розповідає Ісусу про всі свої добрі справи, і навіть про те, як він навчився любити ближнього як самого себе, а потім питає: „Чого мені ще бракує?“.

Ісус відповів йому (багатому чоловікові): „Якщо хочеш бути досконалим”, – сказав Ісус до нього, – “піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною“. Коли чоловік відходить від Нього, Ісус приводь приклад верблюда, якому потрібно протиснутися у вушко голки, показуючи тим самим, наскільки „Трудно багатому ввійти в Небесне Царство“.

Ісус розумів, що слідувати за Ним означало присвятити всього себе і все, що у нас є, але для багатьох людей фінансова стабільність і комфорт, який дають гроші, займає в серці більше місця, ніж що-небудь. Тому Ісус і казав Своїм учням:

„Бо де твій скарб, там буде і твоє серце“ (Матея 6: 21).

Вірш не просто засуджує жадібність. Це ілюстрація того, наскільки сильно Бог жадає, щоб ми довіряли Йому повністю; щоб не хвилювалися; щоб покладалися на те, „де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають“.

Коли ми витрачаємо час на страхи і хвилювання з приводу наших банківських рахунків і фінансової стабільності, ми ігноруємо заповідь:

„Ось чому кажу вам: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш – їжі, тіло – не більш одежі?“ (Матея 6:25).

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів