10 речей, яким я навчилася у французів

Only fools never change their mind, – каже мій бойфренд, заради якого я три роки тому переїхала з України до Франції.

І він, безумовно, має рацію. Неможливо не змінитися хоча б трохи, коли ти міняєш один спосіб життя на інший. Розпорядок дня, побутові звички – лише крапля в морі всього того, що раптом стало інакшим. Минулої неділі я сиділа біля спортивного майданчика в Люксембурзькому саду – спостерігала, як вродливі, високі хлопці грають у баскетбол. І раптом упіймала себе на думці, що ще три роки тому мої вихідні були зовсім іншими, я інакше снідала, гуляла іншими маршрутами і, більш того, – дивилася на світ зовсім іншими очима. Цей текст – моя умовна лінія, яку вже можна підводити під одним із визначальних моментів у моєму житті, – рішенням переїхати за кордон. Отже, 10 речей, яким я навчилася у французів.

1. Бути ввічливою завжди, скрізь, з усіма – як дихати

Не пам’ятаю, щоб я коли-небудь була хамкою або пащекувала з незнайомими людьми. Говорити «Добридень» і «Спасибі» мене навчили в дитинстві, і для мене це константа.

Але тільки після переїзду я:

  • стала просити вибачення, коли на ногу в транспорті наступають мені;
  • не просто говорити «до побачення» продавцям, офіціантам і листоношам, але ще і бажати всім «приємного вечора / хорошого дня / чудового вікенду»;
  • вітатися і прощатися з сусідами з інтервалом в 45 секунд, коли ми їдемо в ліфті;
  • використовувати складні (багатошарові?) вибачення «pardon-excusez-moi», тому що одного слова, очевидно, недостатньо для тотальної ввічливості;
  • пропускати на касі супермаркету тих, у кого пляшка води і пакунок з яблуками, коли у мене товарів на сто євро;
  • вітатися з жителями округу, в якому я живу, навіть якщо я їх не знаю (звичайно, я їх не знаю), але ми все одно вважаємося сусідами.

І робити ще сто тисяч повсякденних важливих жестів, які ти перестаєш помічати, тому що оточення поводиться так само. І нехай ввічливість французів часто формальна, холодна і ніяка не сердечна. Але вона є. Вона витає в повітрі. І це дає відчуття, що тільки так і треба, тільки так і повинно бути.

2. Завжди вимагати більшого і кращого. А ще – бути наполегливою з офіціантами

Кожен, хто прожив у Франції хоча б кілька років, скаже вам, що з сервісом у місцевих великі проблеми. Ну не вміють вони підійти до споживача так, щоб той відчув себе королем вечірки, незалежно від того, купує він диван, шардоне або «Бентлі». А про французьких офіціантів і зовсім можна складати зловісні легенди. Багато з них починалися б так: «Його крижану байдужість можна було б колоти на шматочки і кидати в коктейль… якби він його ще приніс». Я більше не соромлюся привертати до себе увагу за столом високо піднятою рукою, нагадувати про те, що «північ наближається, а першого все немає», і не залишати чайові, якщо сервіс начебто був, але його в той же час не було.

3. Купувати їжу на ринку, м’ясо, сир, овочі та фрукти – в спеціалізованих крамничках

Ринок у Франції – майже як маленький музей під відкритим небом (я писала про один із найкрасивіших із них ось тут). Продукти настільки гарні, чисті і так мальовничо викладені на прилавках, що майже усміхаються вам. Словом, похід на ринок тут – це приємна подія, а не обов’язок. Супермаркети на їхньому тлі тьмяніють і туляться по кутках, хоча, овочеві відділи в них теж дуже гарні. Але ринок – це зовсім інша історія… Атмосфера, аромати – коли після всього побаченого і купленого повертаєшся додому, готуєш із особливим задоволенням. Супермаркети так не надихають.

4. Ходити за продуктами з візком, кошиком, довговічним багаторазовим пакетом або тканинною сумкою

Звичайні пластикові або целофанові пакети тут, звичайно, теж продаються. І люди беруть їх на касі в магазинах. Але це скорше трапляється в тих випадках, коли ти забув взяти з дому один з перерахованих вище предметів. Тут немає звички щоразу тягти додому новий пакет, якщо можна купити один міцний і користуватися ним рік-два. А якщо має бути масштабна закупівля, люди беруть із собою візки, які в Україні називали «кравчучками». Для нас вони так і залишилися відлунням певних часів, таким собі «бабусиним» атрибутом. А тут вони є у всіх. І продаються скрізь. Яскраві, красиві, з малюнками або однотонні, на двох звичайних коліщатках або на спеціальних, з якими зручно йти по сходинках. У мене – червоний. На ньому мій бойфренд маркером написав: «See me rollin!» А кошиків – цілих три. І я розумію Джейн Біркін – це найзручніша сумка, яку тільки можна уявити.

5. Перестати боятися віку, поважати старість за те, що вона може і повинна бути красивою

Якщо коротко – дивлячись на французьких пенсіонерів, ти просто перестаєш боятися, що колись тобі буде 70, і всі життєві радощі для тебе закінчаться. Тому що тут люди будь-якого віку не забороняють собі насолоджуватися життям і смакувати кожен день. Неважливо, 50 їм, 65 або 80.

6. Планувати відпустку заздалегідь. Дуже заздалегідь. Тобто, дуже-дуже заздалегідь

Цього літа обставини склалися так, що ми з моїм французом до останнього не знали, в які саме дати відпочиватимемо. Тому бронювали житло і квитки, вже практично сидячи на валізах. Це щось геть неймовірне. Тому що тут заведено займатися питаннями літніх канікул десь у лютому. Тільки так можна вибрати найвигідніші пропозиції, заощадити на авіаперельоті і, нарешті, просто зберегти пару сотень тисяч нервових клітин, не відкладаючи таку важливу справу на потім.

7. Насолоджуватися моментом. Нікуди не поспішати. Цінувати своє право та відпочинок. Вміти відпочивати

Те, про що я говорю, найкраще ілюструє вміння французів пити один келих вина на терасі кафе протягом години (саме цим я займаюся на фотографії в заголовку статті). І точно так само – обідати протягом чотирьох годин. Люди за столом спілкуються, розповідають історії, діляться враженнями, пліткують, зрештою. Їжа і алкоголь – це акомпанемент свята життя, який вони самі собі влаштовують щодня. Як провести незабутній день? – Провести його і запам’ятати. Ось це про них. Не бігти, не метушитися, все робити неквапом. Все робити із задоволенням.

8. Завжди тримати в холодильнику кілька видів сиру і пляшку білого вина

Хтось тримає червоне. Або не в холодильнику. Але від перестановки доданків, як то кажуть… Я завжди любила сир, але тільки після переїзду в Париж зрозуміла, яким різним, несподіваним і смачним він може бути. Сирна тарілка – це відповідь на всі питання, коли мені ліньки готувати, коли раптово прийшли гості, коли потрібно підібрати закуску під перегляд фільму і… просто, коли дуже хочеться. А де сир, там і вино.

9. Одягатися і користуватися косметикою, в першу чергу, для себе

Але тут справа не тільки в переїзді, а ще й у зростанні як такому. 20 і 27 років – це різна зовнішність і підхід до неї. Різне сприйняття жіночності, привабливості і сенсу, який є в твоїй манері одягатися, фарбуватися і зачісуватися. А бонус у вигляді знайомства з європейським розслабленням і легкістю у цьому питанні, на мій погляд, найкраще, що може трапитися з жінкою, яка виросла в патріархальному культурному середовищі. У суспільстві, де жінці належить одягатися так, щоб бути привабливою для чоловіка. Де її зовнішність апріорі повинна бути заточена під ловлю на живця. Європейки ж, навпаки, хочуть бути привабливими для себе. А ще вони хочуть, щоб ноги не боліли, тому – привіт, пласка підошва, красиві кросівки, легкі балетки тощо. З макіяжем така ж історія. Підкреслити краще – так. Домальовувати нове – ні.

10. Дякувати за неймовірну красу навколо і величезні можливості, які дарує життя у Франції

Навіть якщо нікуди не виїжджати з Парижа. Навіть якщо проводити тут всі вихідні, всі свята і канікули. Це все одно невичерпне джерело мистецтва, історії, естетики, смаку і відкриттів. А вже якщо подорожувати… Все, від вартості квитків на лоукост і до відсутності необхідності робити шенгенську візу, щоразу дає фантастичне відчуття, що ти можеш обійняти весь світ і не потонути при цьому в безодні бюрократії.

Формула, за якою так чи інакше живуть все іммігранти (якщо вони, звичайно, вдячні люди за вдачею), звучить так: не забувай своє коріння і будь вдячний за нові можливості.

Франція, спасибі.

Залиште свій коментар

коментарів