Майя Плісецька: Чому люди діляться на поганих і хороших?

Що тобі ще цікаво дізнатися про мене, читачу?

Що я лівша і все роблю лівою рукою?.. Що я все життя страждала на безсоння?.. Що я завжди була конфліктною? Перла проти рожна, часто даремно? Могла образити людину просто так, бездумно, несправедливо. Потім каялася… Що в мені поєднувалися полюси – я могла бути марнотратною і жадібною, сміливою і боягузкою, королевою і скромницею?.. Що я шанувала корисні креми для обличчя і любила, густо ними намастившись, розкладати на кухні пасьянси?.. Що була затятою футбольною уболівальницею ?.. що любила оселедець, ніжно обзиваючи його «Селедом»?.. Що ніколи не палила і не ставилась поблажливо до тих, хто палить, що від келиха вина у мене починала боліти голова?.. Що була до дурості легковірною і настільки ж – нетерплячою. Чекати не вміла ніколи… Була різкою, рвучкою… Що ціле, ціле своє життя обожнювала, обожнювала Щедріна?..

Або розповісти тобі, читачу, про свої балетні, професійні звички?

Що перед кожним класом, кожною виставою я заливала в п’яти балетних туфель теплу воду (щоб міцніше сиділа ступня)… Що закручувала радянські гривеники в своє трико на стегна, туго притягаючи кінці тасьми на талії: трико тоді сиділо зручніше… Що більш за все боялася не забути оглянути себе перед виходом на сцену в дзеркалі – чи соковито намазаний рот, чи добре підведені очі, а інакше бути мені сьогодні на людях безбарвною міллю…

Яка моя філософія?

Як все це – нісенітниця, дрібниці? Або дрібниці доповнюють мій вигляд? Що винесла я з прожитого життя, яку філософію? Найпростішу!

Просту – як кухоль води, як ковток повітря.

Люди не діляться на класи, раси, державні системи. Люди діляться на поганих і хороших. На дуже хороших і дуже поганих. Тільки так.

Кровожерливі революціонери, які несамовито клялися, що на зміну поганим людям нарешті прийдуть самі лише хороші, – дурили, брехали. Поганих в усі віки було більше, набагато більше. Хороші – завжди виняток, подарунок Неба.

Стільки розумного, очевидного було вимовлено у віках – з Христа, Будди, Конфуція, Авакума… Хіба почули, прислухалися? Ось і ллється кров, нищаться життя, перекреслюються долі, надії. Так буде і надалі, немає в тому, на жаль, сумнівів. Людська біологія така.

Заздрість, жадібність, віроломство, брехня, зрада, жорстокість, невдячність… Хіба встоїть проти – чуйність, жалісливість, співчутливість, доброта, самопожертва?.. Ніколи. Нерівний бій.

Де ці Хороші Люди?

Але в кожному поколінні, в кожному куточку землі, в забутих Богом просторах народжуються і несуть свій хрест Хороші Люди. На них ще й спочиває наша земля. Російською сказано дуже точно:

не стояти селу без праведника. Звести свої тяготи і боріння до однієї лише проклятої радянської системи – легковажність. Було все це, було. Гидко, нудотно було.

Але як заважала мені і буденна вульгарна заздрість, амбіції, надуті зарозумілості, наклеп, безглузді чутки… Найважче давалася мені незалежність. Ось що дійсно розкіш. Суєтні люди нескінченно прагнули затиснути мене в свої угруповання, загнати під нікчемні прапори, запроторити до своїх лав. Чимось і грішна була, але не цим.

Я хотіла, намагалася…

Скажу: я була незалежна. Всередині намагалася бути такою. Ніяких привілеїв від можновладців, пайків, державних квартир, дач ми НІКОЛИ не мали. Все заробили своїм потом, своєю працею. Свої «кремлівські пайки» ми купували на московських ринках… Своє проживай!… Я і жила. Собі кажу – чесно. Ні дітей, ні старих, ні менших братів наших – звірину – не ображала.

Друзів не зраджувала. Борги повертала. Добро пам’ятала і пам’ятаю. Нікому ніколи не заздрила. Своєю справою жила. Балетом жила. Іншого нічого в житті я робити як слід і не вміла. Мало тільки зробила. Куди більше могла. Але і на тому спасибі. Спасибі природі своїй, що витримала, не зламалася, не здалася.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів