4 типи брехні нелюблячої матері

У нашій культурі мати вважається “нормальною” до тих пір, поки не починає завдавати фізичних травм дитині, а матері, які не люблять своїх дітей, не несуть відповідальності за свої слова, поки їх діти нагодовані, одягнені і мають дах над головою. Але ж навіть і дитячі будинки можуть це дати дитині, хіба не так?

Рани від слів

У рамках нашої культури ми схильні применшувати вплив грубих слів матерів (і батьків), але зараз я б хотіла поговорити про цю проблему трохи з іншого кута зору – не скільки про конкретно сказані слова, стільки про те, що з них випливає.

У нашій культурі мати вважається “нормальною” до тих пір, поки  не починає завдавати фізичних травм дитині, а матері, які не люблять своїх дітей, не несуть відповідальності за свої слова, поки їх діти нагодовані, одягнені і мають дах над головою. Але ж навіть і дитячі будинки можуть це дати дитині, хіба не так?

Які ж уроки про світ і про те, як він влаштований розповідає нелюбляча мати своїм дітям? Для початку давайте згадаємо скільки підлітків покінчило життя самогубством, перш ніж суспільство звернуло серйозну увагу на підліткове цькування, яке довгий час вважалася неприємним, але “нормальним” явищем: мовляв, всі діти через це проходять. Міфологія навколо материнства – міфи про те, що материнська любов інстинктивна, що всі матері люблять своїх дітей, що материнська любов завжди безумовна – не дають нам вільно і відкрито говорити про те, як багато жінок залишаються один на один з незадоволеними емоційними потребами, які тягнуться з дитинства і скільки ран вони від них отримали .

Ми ігноруємо емоційні збитки, які завдаються дитині за допомогою принизливих слів, слів, які змушують її відчувати себе неадекватною, нелюбимою, ні на що нездатною – хоча вже й наука довела, що рани від слів не тільки є травмуючими, як фізичні рани, але й позбавитися від них набагато складніше.

Вербальна агресія в прямому сенсі цього слова змінює структуру дитячого мозку, який ще росте і розвивається.

Батьки управляють маленьким світом, у якому донька переходить від  одного етапу дитинства до іншого; умови цього світу створені батьками, тому саме вони вирішують з ким, як, коли і скільки буде спілкуватися їх дитина. Донька не тільки покладається на любов і підтримку своєї матері, у материнському маленькому світі вона вбирає “істини” про те, як влаштовані відносини в у великому світі.

Я склала список так званих “істин” (деякі я взяла зі свого дитинства) та шкоду, яку вони завдають несформованій психіці підростаючої дівчинки.

  1. Любов треба заслужити.

Нелюбимі дочки описували стратегії, які використовували їх матері, щоб вони заслужили їх любов:  приносити додому хороші оцінки, займатися додатковими справами по дому, намагатися ніяк не засмучувати матір,  але цього завжди було мало. З цього відношення вони взяли для себе гіркий урок про те, що ж таке любов і як її отримати: її можна придбати за допомогою якоїсь магічної формули, яку їм ніяк не вдається дізнатися, любов ніколи не дається просто так і що їм весь час чогось не вистачає, вони недостатньо гарні, щоб цю любов виправдати.

Щось подібне відчувають і діти, які виросли з братами або сестрами, яким більше діставалося материнської уваги. Зазвичай такі діти в дорослому віці не довіряють тим, хто любить їх просто так, без будь-яких причин; і замість того, щоб наповнювати їх життя радістю безумовна любов наповнює їх тривогою, і вони постійно живуть в очікуванні підступу.

  1. Існують погані діти (і ти одна з них)

Всі діти роблять помилки : втрачають і ламають речі, не слухаються правил, щось роблять не так, але нелюбляча матір звинувачує у всьому не поведінку дитини, а її суть. Ваза була розбита не тому, що на вулиці було мокро, і вона вислизнула з рук дитини, а тому що дівчинка тупа, незграбна і безвідповідальна. Її новий червоний светр зник з полиці шафи як доказ її невдячності, неохайності і того, що вона не заслуговує всіх цих красивих речей. Кожен промах стає особистою помилкою і сприймається як наслідок безкорисливих дій дочки. Ці слова автоматично засвоюються дитиною і стають її внутрішнім критиком, підсвідомим хором, який постійно переконує її, що вона нічого не варта і не заслуговує на щастя.

  1. За дітьми потрібно дивитися, а не слухати їх

Це твердження не тільки наголошує на материнській  владі, а й проголошує ідею про те, що почуття і думки дочки не варті того, щоб сприймати їх всерйоз. Це послання часто виражається через: “Мені нецікаво, що ти про все це думаєш” або “Те, що ти відчуваєш – це неправильно”. Такі слова дуже швидко змушують дочку не довіряти собі і своїм сприйняттям про те, що відбуваються навколо. Багато дочок, і я в тому числі, розуміють, що щось йде не так, і вони починають думати, що їдуть з глузду. Стають впевненими в тому, що те, що вони чують і відчувають не існує в реальності. Цей тип внутрішнього конфлікту, який народжується як протилежність тому, що робить любляча мати, намагаючись визначити почуття своєї дитини – дуже деструктивний. А оскільки він автоматично засвоюється дочкою і стає неусвідомлюваним партнером мислення про себе,то  його дуже важко “перевчити”.

  1. Великі дівчатка не плачуть

Сором – найбрудніша зброя нелюблячих матерів і, на жаль, саме її вони використовують найчастіше. Принижуючи дитину цим способом, вони змушують її соромитися своїх почуттів і вразливості . Це особливий вид насильства, який сприяє тому, що дочка може обірвати зв’язок зі своїми почуттями, щоб переконати себе, що вона не тільки велика дівчинка, а й хороша. Дочки, у яких є проблеми з їжею або присутня будь-яка  інша саморуйнівна поведінка (наприклад, нанесення собі порізів) часто говорять, що в дитинстві їм доводилося ховати свої почуття “під землею”, щоб уникнути знущань і принижень з боку матері чи братів і сестер.

Ідея про те, що деякі матері можуть бути справжнісінькими тиранами суперечить всім міфам про материнство і материнську любов, але це не означає, що такого не буває.

Переклад ОТОЖ за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів