Він побачив маму-підлітка, яка просила милостиню на вулиці. Те, що він зробив для неї – приголомшливо!

Я був в суботу в Ванкувері, проїздом з Сіетла, і зупинився на обід в маленькому кафе.

Через вікно я побачив молоду дівчину на вулиці, яка присіла навпочіпки біля будівлі навпроти і тримала на руках невеличкий пакунок. Вона просила милостиню, але більшість людей проходила повз, ігноруючи її. Вона виглядала просто розбитою.

Я завершив свій обід і вийшов на вулицю, заглянув у свій гаманець і подумав, що дам їй 5 доларів на їжу. Я піднявся до неї, і побачив, що вона схлипувала, вона виглядала так, ніби їй було 14-15 років. А цей згорток на руках був немовлям. Мене неначе холодною водою облило. Вона підняла голову, подивилася на мене і подякувала за допомогу, я запитав її, чи не хоче вона пообідати. Через дорогу був невеличкий продуктовий магазин, там ми купили суміш для дитини. Я відвів її назад в кафе, хоча я тільки що поїв. Вона була дуже вдячна, коли я купив їй гамбургер, і вона проковтнула його, не моргнувши й оком. Я купив їй ще пиріг і морозиво. Вона відкрилася, і ми почали розмову. Їй було 15 років, вона завагітніла, батьки розсердилися, і вона посварилася з ними. Вона втекла. Вона не була вдома вже майже 1 рік.

Я запитав її, чи не хоче вона повернутися додому, а вона замовкла. Я розговорив її, але вона сказала, що її батьки не захочуть її повернення. Ми говорили далі, і вона зізналася, що вона вкрала 5 тисяч готівкою у свого батька. Але виявляється, 5 тисяч це не так багато для вулиці, коли тобі 15 років. Вона дійсно хотіла повернутися, але вона боялася, що ніхто не захоче її повернення після того, що вона зробила.

Ми продовжили розмову. Я хотів, щоб вона використала мій телефон, щоб подзвонити додому, але вона відмовилася. Я сказав їй, що подзвоню тоді сам і подивлюся, чи хочуть її батьки поговорити з нею. Вона вагалася і намагалася придумати виправдання, але все-таки погодилася. Вона набрала номер, і я взяв телефон, її мама підняла слухавку, і я привітався. Я ніяково представився і сказав, що її дочка хотіла б поговорити з нею. У відповідь тиша, і я почув плач. Дав телефон дівчині, і вона просто мовчала, слухаючи, як мама плакала, а потім привіталася. І вона теж плакала. Вони поговорили, вона повернула мені телефон, я ще раз поговорив з її мамою.

Я відвіз її на автовокзал і купив їй квиток на автобус додому. Дав їй 100 доларів готівкою на непередбачені обставини, а також купив суміш для маляти, підгузники, серветки, закуски на дорогу.

Підійшовши до автобусу, вона плакала і дякувала мені знову і знову. Я поцілував її в лоб і обійняв, поцілував її дитину, і вона сіла в автобус.

Щороку я отримую від неї листівку. Зараз їй 21 рік і вона вчиться в коледжі.

Її звуть Макайла, а її дитину – Джо.

Я ніколи нікому про це не говорив. Я просто відчуваю себе добре, знаючи, що я зробив щось для когось хороше.

Переклад ОТОЖ за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів