Той момент, коли я стала людиною, якій зраджують …

Як на зло, в той період нашого спільного життя я відчувала себе неймовірно щасливою.

Пам’ятаю, це був кінець серпня, у місті Києві все ще були ласкаво-теплі вечори, а дитина з бабусею – в іншій країні, на морі, і ми, обійнявши один одного за талію, непоспішаючи йшли додому, тягнувши за собою перший довгоочікуваний сезонний кавун.

А на наступний день всередині мене завалилася будівля. Це було моє особисте одинадцяте вересня.

Рани, від яких неможливо вилікуватися

Відчуття нестерпного больового шоку та початок шизофренії, де інтуїція повністю дисфункціонує.  Усі мої позитивні якості: ніжність, емпатія, розум, уважність, динамічність, -канули в лету.

Я стала старим механічним годинником, у якого стрілки рухаються хаотично з дикою швидкістю, а його зозулю ніяк не заткнути.

Коли я прийшла додому, його не було, а на екрані його комп’ютера горів відкритий активний чат, і я прочитала до блювоти гидку переписку.

Виходить – сказав мені мозок – ти не тільки погана дружина, а ще й погана мати, адже материнство – почуття, які у тебе вже давно не працюють.

Не питайте мене, як одне залежить від іншого, просто у нас, схильних жінок до співзалежності, так завжди відбувається. Будівля руйнується повністю. І далі ти – мертвий і закривавлений в пилу, на дні такої депресії, що можна насправді – в дурку.

Я навіть не могла усвідомити суть складності усієї ситуації, мені здавалося, що все “ок”, і я переносила жахливу руйнівну депресію на ногах, будувала кар’єру і сміялася над чимось кумедним з друзями.

А всередині був лише попіл.

Ми не розлучилися.

У мене їхав дах. Я стала перевіряти акаунти абсолютно чужих мені жінок частіше, ніж свої. Це було схоже на вбивання цвяхів собі в голову.

Він успішно переконував мене в тому, що я сама винна в наявності цих цвяхів в своїй голові.

Можливо, зараз, через п’ять років наполегливої ​​психотерапії, я зуміла б дати собі поблажку чи навіть підтримку, або навіть знайти слова розради, але тоді, звичайно ж, це було не в моїх силах. У відповідь на ЙОГО зраду, я знищила СЕБЕ.

Потім йшли роки, ми намагалися іноді бути разом, а я знову і знову стикалася з цим інвайт в пекло: “Як ти переживеш його зраду, Ася?” Ти покажеш, що знаєш, чи ні? Треба вміти не показувати, що знаєш. Іронізувати над тим, що знаєш? Не знати. Ніколи не дивитися в його телефон (тепер я вмію ніколи не дивитися ні в чий телефон – ідіотський безглуздий навик)

Якщо ви живете в стосунках, де має місце пряма або непряма зрада, ви знайдете купу абсолютно безглуздих тупих і злобних навичок:

  • перетворюватися в чужих людей, коли йому це зручно;
  • не розмовляти тиждень і при цьому не страждати;
  • бути на одній вечірці окремо;
  • провокувати партнера за допомогою своїх публікацій;
  • фліртувати з іншими, коли він поруч;
  • витончено принижувати;
  • навчитеся зраджувати: весело і невинно.

Роки показали, що та перша реакція на зраду – кристально чиста і шокова – була єдиною здоровою.

Усі інші “менш болючі” досліди і спроби “з собою домовитися”, а також різноманітні способи виправити ситуацію, жертвуючи по черзі то печінкою, то селезінкою, то шматком мозку – все це шлях до божевілля.

Пам’ятаю, як я стояла на балконі і спостерігала за вулицею, яка йшла вниз.

Вкотре переживаючи його зраду, я візуалізувала свої відчуття, як криваву рожеву піну, яка фонтаном виривається з мого розрізаного горла і капає з балкона – на тротуар, звідти – вниз по вулиці цівкою, яка стає все сильнішою, і сильнішою, і перетворюється в річку, яка заливає собою весь Києв.

Для мене Київ – місто залите моєю кров’ю. Місто, яке знає, як я себе поведу в найвищій точці відчаю. Місто, перед яким мені соромно.

А що стосується зрад у стосунках і недавньої колонки моєї подружки – то скажу:

1. Якщо ви зраджуєте – розлучайтеся.

2. Якщо ви зраджуєте – розлучайтеся. Не тримайте заручників, бо  це – нечесно.

3. Якщо ви зраджуєте, але боїтеся розлучатися, що, на мій погляд, жахливо, то зробіть так, щоб ваш партнер ніколи, ні за яких обставин не дізнався про ваші походеньки. Брешіть до останнього і не признавайтесь, навіть під дулом пістолета. А як тільки він дізнається – негайно розходьтеся.

Тому що є рани, від яких просто неможливо вилікуватися. І ти з ними живеш, як мудак, хоча все вже давно в минулому. Пишу, а пальці трусяться…

Переклад ОТОЖ за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів