Безцінний урок від мого чоловіка

Якось мій чоловік надав мені безцінний урок. 

Спочатку я його не зрозуміла, насупивши брови та надувши губи. Я вважала його товстошкірим і впертим ослом, нічого не тямлячим в сімейному житті. І тільки через деякий час я все-таки усвідомила, що він мав рацію.

Ми одружилися зовсім не юними: йому виповнилося 42 роки, а мені – 36. Обоє реалізувалися в житті, у кожного своя точка зору. Перший час я перебувала в ейфорії, а потім непомітно, надто захопившись новим статусом і облаштуванням сімейного гніздечка, я стала робити одну дурницю за іншою. Закинула степ-аеробіку і курси з англійської мови на користь випічки малинових кексів і чищення килимів. Дзвонила йому на роботу і цікавилася продажем сегментованих кульових кранів серії Flow-Tek S-19. Шила покривала, збирала на роботу «тормозки» і прасувала простирадла з двох сторін. Вирізала із фетра зайців і готувала лечо. Освоїла соління скумбрії. Схудла і потьмяніла, намагаючись стати ідеальною господинею, і в результаті загнала себе в жалюгідний стан жертви.

Той день я пам’ятаю, як зараз. Наступила перша субота листопада, почалися невпинні дощі, які нагадували мені сіро-зелений чай, і на кухні з самого ранку горіло світло. Він пив молоко і з роздратуванням спостерігав, як я нарізаю сир, холодну телятину і помідори. Тричі повторив, що крім молока він нічого не хоче. Я бубнявіла і мила дошку для нарізання. Нарешті він не витримав:

– Послухай, мені не потрібно прислужуватися, подавати обіди з п’яти страв, стерилізувати чашки і унітаз. Ми не раби один для одного, і я – не все твоє життя, а всього лише одна його частина. Завдяки щасливому випадку ми зустрілися, закохалися і знайшли спільний знаменник. Крапку стику. Місце, де нам добре вдвох. Усе інше – це особисте. Будь ласка, не намагайся врости в мене і не став мої інтереси вище своїх. Не потрібно бути кращою або гіршою, просто залишайся собою – тією, яку я полюбив: легкою, повною запалу і драйвовою. Ти повністю розчиняєшся в мені і ходиш за мною, як тінь…

Він жбурнув склянку в раковину, і пішов  в спортзал. Я залишилася посеред  кухні, намагаючись перетравити сказане. Зусиллям волі проковтнула сльози, викинула листкове тісто, залишила в спокої рондельки, запхнула в валізи декоративні подушки, вмилася, зателефонувала викладачу з англійської мови та відкрила файл з незакінченою доповіддю.

Відтоді я більше не граю роль господині, майстрині на всі руки та менеджера з продажу кульових клапанів. Нікому не прислужую, не намагаюся догодити і нічого не доводжу, бо відтоді я – просто я.

За матеріалами

реклама

Залиште свій коментар

коментарів

реклама