Навіщо потрібні стосунки, в яких ми тільки те й робимо, що чекаємо

Чекати дзвінка, дивитися на годинник, додавати хвилини, приховувати розчарування, триматися обома руками за надію, вигадувати виправдання, нашвидку втішатися, щоб знову чекати … Кому взагалі потрібна така любов?

«Слухай, я замерз, поїду, напевно. Іншим разом зустрінемося », – промовляє білявий чоловік у слухавку телефону, щоб скоріш забігти в метро. Водночас зі старої трубки з гучним динаміком чути захлинаючийся в істериці жіночий голос: «Я тебе три роки чекала, а ти п’ять хвилин почекати не можеш!» Білявий знизує плечима, засовує телефон в кишеню пальто і біжить до переходу, відмахуючись від перших мокрих сніжинок.

Жити очікуванням дуже важко. Це, можливо, одне з найгірших випробувань. Саме тому ми намагаємося його всіляко уникати в повсякденному житті. Замовляємо продукти з доставкою додому, щоб не стояти в черзі. Освоюємо «держпослуги» в інтернеті, щоб за версту обходити державні установи, які кишать безпардонними дамочками, яким «тільки запитати» треба. Намагаємося оплачувати онлайн все, що тільки можна, – від плати за телефон до квитків на море. Намагаємося оберігати свій вільний час, плекаємо та цінуємо його, вчимося витрачати його економно і лише на те, що приносить задоволення.

Інша справа – це особисте життя, яке зазвичай має девіз: ніякої економії, аби побільше відірватися на повну! У нашій країні є така національна жіноча забава – чекати мужика: місяцями, роками, аж поки не набридне, а набридає це рідко. Звідки ми його чекаємо, з якої такої війни?

Ну, як звідки?

У нього ж «все складно».

І криза у нього – то середнього віку, то середнього зросту, то фінансова, то екзистенціальна.

І купа невідкладних справ, непередбачених обставин і інших «не».

І він, на жаль, «складна людина», до якої потрібно пристосуватися.

А ще він «поки не готовий», і його, безумовно, «можна зрозуміти».

Він пропадає надовго і нічого не пояснює. Потім, раптово повертаючись, влаштовує день або тиждень свята для своєї жінки, а потім знову обдає холодом і зникає – щоб увірватися до вашого сну із загадковою есемескою: «Ніч … Думаю про тебе … Спиш?» Іноді пристрасно просить вибачення. Іноді похмуро мовчить, ніби натякаючи на глибокі внутрішні переживання. А найчастіше взагалі не париться. Запізнилася на п’ятнадцять хвилин? Ну, то я пішов, до зустрічі. Він же цінує свій час.

Ви постійно зайняті ним – навіть в його відсутність. Чекаєте, що подзвонить? Ворожите, щоб залишився задоволений вами? Страждаючи від малодушності, відправляєте повідомлення в усі месенджери (а що якщо він видалив вайбер і тепер у нього тільки воцап?) І щомиті перевіряєте, чи прочитано?

Ви не будуєте власних планів або готові їх в будь-який момент скасувати – раптом він сьогодні подзвонить. Ви вічно “на стрьомі”. Вам незрозуміло, що це за стосунки, який їх статус і чи є у них перспективи? Хто ви йому взагалі – дівчина, подруга, секс-простигосподи-партнерка?

А його улюблені слова: «Мене все влаштовує»; «Я тобі нічого не обіцяв». Він же ніколи не бреше, до речі, тому це не його війна. Ви самі вплутується в такі стосунки, як в бої без правил, сподіваючись дочекатися, коли противник замориться, щоб взяти його готовиньким.  Це ж так романтично!

З усіх залів світу мені найменше подобаються зали очікування. Навіть якщо вони нові, сучасні або «ві ай пі», – усі вони якісь незатишні та холодні. А це тому, що саму атмосферу очікування важко пережити. Люди, звичайно, намагаються відволіктися – почитати книгу або новини в фейсбуці, подивитися закачане в Айпад кіно, подрімати, підклавши під голову сумку, випити кави з паперового стаканчика. Але час немов стоїть на місці, а всі інші дії втрачають будь-який сенс.

Очікування поглинає без залишку, воно ревниве і не дозволяє відволікатися.

Стосунки, в яких ми постійно когось чекаємо – це той же нескінченний зал очікування, і з нього є тільки два виходи.

1. Не чекати. Тобто жити своїм життям. Ніколи не влаштовуючи істерик і урочистих розставань. У вас є  робота, друзі, кіт, курси вокалу, мрія поїхати до Ісландії – прекрасно,  займайтеся ними. Краще в Ісландію, ніж в сотий раз перевіряти телефон. Поступово вам сподобається – це ж ваше життя, єдине і тому прекрасне. Якщо він раптом прокинеться і захоче його з вами розділити (а таке частенько трапляється), нехай зателефонує, тоді і домовитеся.

2. Не чекати. Тобто порвати раз і назавжди, без умов і прогинів. Поверніть собі власний час замість того, щоб безцільно його вбивати.

Зазвичай хороших потрібних людей не потрібно чекати. Вони завжди з’являються вчасно.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів