Мистецтво говорити «ні» – ОТОЖ
ІСТОРІЇ

Мистецтво говорити «ні»

Неможливо для всіх бути хорошими.

Добрими і безвідмовними. Зручними. Адже ми не стільці Вернера Пантона і не універсальні засоби відтінків лінз. Ми не шафи-купе, де поміщаються усі сезони, і не чайники-заварники з унікальною кнопкою гунфу. Ми не новонароджені кошенята, що викликають абсолютне розчулення і не смугасті тюльпанові поля.

Колишня співробітниця, поправившись на три розміри, взяла в звичку втюхувати свій вузький старомодний гардероб іншим. У мене не вистачало сил відмовитись, тому слухняно купувала і “люрексові” сукні, і джинси кльош, і циганські спідниці, і навіть ковбойські чоботи. Скриплячи зубами, доношувала, щоб задовольнити її, і ненавиділа себе за м’якотілість.

Loading...

Саме тому довелося на повній швидкості бігти на спеціалізований тренінг, на якому так натаскували, як Іван Павлов своїх піддослідних собак. Я повинна була на ходу, лежачи, відкушуючи цукерку, підфарбовуючи губи і лізучи по шведській стінці уміти відмовлятися на будь-яку пропозицію. Тільки це «Ні» чужій людині виявилося сказати  досить просто, а от коли ввечері зателефонувала подруга і попросила допомогти їй вимити до Великодня вікна, язик, як завжди, заплутався в зубах і відповів згодою. Хоча у той день був запланований пікнік з моїм бойфрендом.

Далі тренувалася на кішках і навчилася відмовляти хлопцям, які бігають по вулицях і збирають на «благодійність»; дивним типам, які намагаються замість мене замовити молитву за “здравіє” і вимагають за свої послуги некволих гроше; циганкам, що передвіщають казенний дім; діверам; золовкам і внучатим племінникам.

У пологовому будинку до мене пристала жінка, мати п’ятьох дітей. З нею ніхто не спілкувався, тому вона вічно тусувалася одна, пригладжуючи своє кукурудзяне волосся і старанно ховаючи беззубий рот. Мені стало її шкода. Я вирішила запитати як вона себе почуває, а потім вона влетіла в мою палату з крихітними в’язаними шкарпетками із злежаної сіро-брудної пряжі, з вузлами:

– Це вам.

Я звично замекала у відповідь, що все уже купила, але вона наполягла і тому довелося взяти. Через годину з’явилася з такими ж «жахливими» царапками, влаштувалася як вдома, перекинула букет ранункулюсів і зажадала за свою роботу плату в сумі 400 гривень. Я ніяк не могла второпати чому повинна платити за непотрібні, силою нав’язані мені речі?

Щоб повернути «вироби» назад, моя «мова» репетирувала  цілий вечір. Тричі перед дзеркалом і один раз перед санітаркою. А коли віддала – відчула неймовірне полегшення. Ніби зняли зі спини мішок з буряками, а з голови – мідний таз з коржами наан.

Завдяки вмінню казати «ні», ми стаємо сильнішими. Прибираючи з життя зайве, відкриваємо нові можливості і горизонти. Не погоджуючись на поганий світ, оголошуємо нарешті визвольну війну. Адже недарма хтось сказав, що «кожне« ні »наближає нас до заповітного «так».

© Ірина Говоруха

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Loading...
Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Copyright © 2015 Flex Mag Theme. Theme by MVP Themes, powered by Wordpress.

To Top
error:
$(window).load(function() { // The slider being synced must be initialized first $('.post-gallery-bot').flexslider({ animation: "slide", controlNav: false, animationLoop: true, slideshow: false, itemWidth: 80, itemMargin: 10, asNavFor: '.post-gallery-top' }); $('.post-gallery-top').flexslider({ animation: "fade", controlNav: false, animationLoop: true, slideshow: false, prevText: "<", nextText: ">", sync: ".post-gallery-bot" }); }); });