«Я ХОЧУ ЇСТИ», – тихо сказала маленька дівчинка. Ці слова ранили його серце!

Маленька передмова.

У мене є один недолік – я не вмію бути байдужим. Багато років тому назад я переїхав із села до великого міста і до цих пір не розумію, чому тут вважається нормою пройти повз людину, якій потрібна допомога, або викинути жінку з дитиною на вулицю тому, що вона не може заплатити оренду в цьому місяці. Звичайно, є винятки, але вони трапляються не так вже й часто.

У мене ж, навпаки, серце розривається, якщо я бачу, що у когось проблеми. Ну, не можу я прикидатися, що нічого поганого не помітив. Не можу я бути щасливий, у той час коли хтось нещасливий. Тому намагаюся допомогти всім, кому дійсно потрібна допомога.

2006 рiк. Одного разу після робочого дня я заскочив в торговий центр по справах, коли повертався до виходу, мою увагу привернула молода матуся з маленькою дівчинкою. Мама явно була не в дусі:

– Ну що тобі треба ?! – крикнула вона на дівчинку.

– Я хочу їсти, – тихо відповіла та.

За кілька кроків від них батьки купували своїм дітям якісь ласощі. І, судячи з того, як скромно ця дівчинка була одягнена і як сумно вона говорила, вона дійсно ХОТІЛА їсти, а не просто вередувала. А матуся і зовсім сказилася, штовхнувши дитину. Накричала на дівчинку, що та зіпсувала їй все життя,а поиім кудись пішла, зникнувши з моїх очей.

Сказати, що я здивувався – нічого не сказати. Дівчинка встала, зрозумівши, що не знає, куди пішла її мама, сіла на лавочку і заплакала. Це був не голосний плач розбещеного чортеня, а дуже тихий плач дитини, з якою погано обійшлися.

Мені стало дуже шкода дівчинку, але я сумнівався, що варто втручатися. Напевно її мама зараз повернеться, вони помиряться, і все буде добре. Минуло 20 хвилин. До дівчинки так ніхто і не підійшов, а головне, її мати досі не з’явилася. Я не міг більше сидіти. Довелося підійти до неї і спробувати заспокоїти. Потрібно сказати, що відчуваєш себе ніяково, коли починаєш розмову з незнайомою дитиною. Таке враження, ніби всі навколо подумають, що у тебе щось погане на умі, але, насправді, всім було байдуже.

реклама

Вона виявилася сором’язливою і спочатку боялася зі мною говорити. Але коли я покликав охоронця, щоб знайти її маму, вона стала трохи мені довіряти. Ми змогли з’ясувати, що її звуть Даша і їй 6 років. Я купив їй поїсти, поки ми чекали її маму. Вона спочатку заперечувала, але голод взяв гору.

Як пізніше з’ясувалося, її не годували цілий день, а вже був вечір. Мама пропала чорт знає куди, і довелося викликати поліцію (тоді ще міліцію). Мені нічого не залишалося, як передати дитину співробітникам правоохоронних органів, щоб вони самі знайшли її батьків і повернули їм дитину. Але я відчував, що ця історія ще не закінчилася. На щастя, у мене був знайомий в міліції, і я міг стежити за подальшою долею дівчинки.

Як з’ясувалося, чоловік давно кинув матусю , і їй самій довелося виховувати дитину. Заробляла вона мало, тому що ця вагітність зламала їй життя і кар’єру (про що вона завжди нагадувала своїй доньці). У підсумку вона вирішила позбутися дитини і просто покинула її: “Яка різниця? Все одно в дитбудинок відвезуть». Даша плакала і просила пробачення у мами, щоб та дозволила їй повернутися додому, але мати відмовилася від неї. Дівчинка дуже важко перенесла це. Я скажу вам так, материнський інстинкт у цієї матусі застряг десь в дупі.

2008 рік. Ми з моєю дружиною, нарешті, змогли удочерити Дашу. Їй 8 років, вона вже йде в 2 клас. До цього було багато паперової тяганини, через що їй довелося пожити в дитбудинку. Але ми регулярно її відвідували, привозили подарунки їй та іншим дітям. Деякі мої знайомі погано сприйняли це наше рішення: «Чужу дитину? Навіщо вона тобі потрібна? ».

Нещодавно закінчився 2015 рік. Я навіть не помітив, як Даші виповнилося 15 років. Як же летить час! Мене запитують, чи шкодував я, що забрав її? Ніколи! І ніколи не буду.

До чого тут ця історія? Через такі вчинків мої знайомі називають мене слабохарактерною. Мовляв, багато робиш для людей, а натомість нічого не отримуєш. Так ось – ви помиляєтеся. Натомість я отримую усвідомлення того, що я потрібна у цьому світі. А значить, моє життя має сенс.

Світ жорстокий, але кожен з нас може зробити його набагато кращим лише одним хорошим вчинком. Отже, якщо ви вірете, що нікому не потрібна ваша допомога, просто пригляньтеся довкола. Швидше за все ви помиляєтеся!

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама