Ніколи не допомагайте слабким!

Не пам’ятаю, як так вийшло, але з дитинства я вірив, що всі люди поділяються на хороших і злих.

Вірив, що злі можуть змінитися і стати добрими. Вірив, що брехуни можуть стати чесними, наївні – дорослими, слабкі – сильними, жадібні – щедрими, бідні – багатими, дурні – розумними і т.д.

Напевне, тому я вибрав професію психолога. Я бачив, як люди страждають від труднощів і нещасть, від дурості і малодушності, а також від неуцтва, невпевненості, слабкості, боягузтва, заздрощів, обманів і всього іншого, що робить нас нещасними. Втім і від того, що робить нас щасливими – ми теж страждаємо. Наприклад, коли слабкому дається влада; коли бідному даються гроші; коли на злого працюють добрі; коли закохуються в негідника …

Слабкі люди

Мені хотілося допомагати тим людям, чиї страждання я бачив. Мені хотілося натиснути кнопку в їх голові, щоб вони більше не робили того, що заподіює їм біль. І у мене це виходило! Правда. Я і зараз це можу. Але є одне «але», яке не дає мені спокою. Ці люди знову наступали на ті ж граблі. Вони знову поверталися до того ж, від чого страждали.

Наприклад, від безглуздя:

Хочеться просто, щоб мені хто-небудь вказав на те, заради чого я можу жити. Я вже бував в такому стані раніше … і кожен раз знаходив для себе якісь причини, якусь мету … але час минає, і я завжди переконуюся в їх безглуздості. Коли намагаєшся комусь відкритися, то тебе в кращому випадку просто слухають … і чекають моменту, щоб вставити черговий затертий до дірок штамп. Просто хочеться стиснути зуби і бити з усієї сили кулаком об стіну … чим я вже неодноразово займався. І мене лякає мій теперішній стан … Пустота … Важко … і противно дивитися на себе з боку.

З листа клієнта

Від самотності:

Я самотній. Я цілковита нікчемність. Слабка, безвольна людина, яка не знає, що їй взагалі потрібно. Навчаюся в медичному. Сподіваюся стати доктором. Але ким я стану, якщо я такий неврівноважений тугодум? Лікар повинен бути цинічним, впевненим в собі. Вірити собі. А я собі не довіряю. Я нічого не зможу досягти в житті.

Одного разу я, навіть, випав з 4 четвертого поверху. І чому я не вмер тоді? Навіть  жодного ребра не зламав. Розрив нирки і селезінки. Невже комусь потрібно було, щоб я жив? Навіщо ??? Якого біса це взагалі було потрібно? Навчаєшся все життя, а отримуєш лише по сто доларів до сорока років, а після – двісті. Живеш як бомж, усі тебе ненавидять, зневажають за відсутність інтелекту, а ти живеш далі. Увесь час порівнюю себе мрійником, з «Білих ночей» Достоєвського. Правда, я не такий розумний як він. Просто закінчу я так само. Якщо, звичайно, не здохну раніше. І не важливо скільки років мені буде: 30, 40, 50,  я буду сидітити наодинці у своїй будці або на сміттєвому ящику і читати Маркеса. Хороша перспектива.

З історії клієнта

Від кохання:

У 2013-му році я познайомилася з хлопцем. У листопаді 2014-го я почала з ним зустрічатися, а через тиждень він мені зрадив із моєю подругою. Коли я про це дізналася, то кинула його. Я відправила йому повідомлення. Через три дні він мені подзвонив і просив пробачення, але я не захотіла говорити.

На 4-й день він сказав, що якщо я до нього не повернуся, то він покінчить життя самогубством. Я не повірила. А через тиждень він це зробив, відправивши друзям і рідним повідомлення, де просить у всіх прощення і каже, що любить мене. На похорони я не пішла – у мене був шок від того, що сталося. Через місяць його батьки звинуватили в усьому мене.

Зі звернення клієнта

В останньому випадку слабким був, звичайно, чоловік, а не дівчина. І це дуже показово. За весь час своєї роботи, я переконався, що часто саме чоловіки виявляються найбільш вразливими і найважче переживають біль, нанесену неправильними стосунками. Але на консультації ходять саме жінки. Чоловікам не вистачає сміливості зізнатися в своїй вразливості.

Що трапляється зі слабкими клієнтами? – Я виходжую тебе, дбаю, підтримую, довіряю тобі. І ти так майстерно прикидаєшся, що мені здається, що ти сам починаєш вірити в себе. Але… Потім знову з’являється це прокляте «але». Тобі знову чогось не вистачає, щось трапилося, хтось образив. І ти знову починаєш нити. Все повертається до того, як було. Чому так? – Ось на це питання,  я не можу знайти відповідь.

Є люди сильні, а є слабкі. Ось ці слабкі завжди будуть страждати, їм завжди буде чогось не вистачати, керуючись різними виправданнями. Навколишні будуть ними користуватися на свій розсуд, у них ніколи не буде в надлишку здоров’я, щастя, любові і грошей. Слабкими можуть бути ваші знайомі або вічно ниючі родичі, у яких постійно проблеми на роботі, у стосунках, зі здоров’ям і т.д. А до вас вони можуть ставитися, як до унітазу, в яке спускають усе своє накопичене сміття: образи, розлади, скарги.

У чому головна відмінність сильного від слабкого? Як я вже написав зверху, слабкий – це не той, хто не може, а той, хто не хоче. От і все. І сперечатися з цим немає сенсу. Як зрозуміти, чого хоче людина? – подивитися на те, що вона робить. Якщо не робить – значить, не хоче. І не треба тут нічого незрозумілого придумувати. Наприклад, болить у тебе спина і ти всім про це скаржишся. Добре, а що ти зробив, крім того, що ліниво намазав себе болезаспокійливим кремом? Сходив до лікаря, до остеопата чи зайнявся спеціальної фізкультурою? – Ні? Ну тоді ний собі далі! З такими я відразу прощаюся.

Навіть Нік Вуйчич, людина у якої немає рук і ніг, яка сама до туалету сходити не може – заробляє 200 тис $ за один виступ, де він просто мотивує людей жити щасливо! Він не може робити багато того, що може звичайна людина. Його сила полягає  в тому, що він цього, дійсно, хоче! І робить неможливе. Так хто з вас, здорових і ниючих людей, насправді більший інвалід?

Сильні люди

Мій друг, Любомир, якось запитав мене, хто мої клієнти? – Я відповів, що це переважно нещасні, які страждають, – дівчата і жінки. Він сказав, що це неправильно. Моїми клієнтами повинні бути благополучні люди, яким на одному з життєвих етапів потрібна тимчасова допомога психолога. А допомагаючи, шкодуючи і проявляючи емпатію до нещасних людей, нічого доброго не отримаєш: ні матеріально, ні професійно.

Я довгі роки думав над цим питанням, поки не поставив  останню крапку, працюючи на недавніх виборах з політиками. За два місяці майже щоденних зустрічей з людьми різного соціального прошарку: від потужних діючих депутатів до сільських жителів, які теж прагнули стати депутатами на сільському рівні, я зрозумів, що Любомир мав рацію! Найбільше негативного стресу я пережив працюючи саме з «слабкими» людьми, які лише робили вигляд, що хочуть змінювати навколишній світ. Який там світ? Більшість з них не хочуть навіть над собою зусилля зробити. І це убозтво хоче змінить країну на краще? – Ніколи в житті такого не трапиться! Таких людей було кілька сотень. Я, чесно, намагався допомагати їм так само, як і сильним, але все даремно. Я хвилювався, злився на себе і на них. Шукав ключ і підхід до них. Зрештою я змушений був визнати, що якщо людина не хоче зробити добре навіть для себе (та, витративши на це зусилля) – я тут просто не потрібен.

Знаєте, як треба вести себе зі слабкими? – ними потрібно командувати. Тупо командувати. Просто говорити: роби так і так. Без діалогів, без всякої рефлексії. Не питаючи, що вони думають, що відчувають. Коли ти починаєш вести з ними діалог, у них виникають підозри, що ти хочеш відняти у них священну бездіяльність. Саме тому я стверджую – просто командуй!  Не думай про те, чи ображаєш ти її таким ставленням, чи ні. Не турбуйся. Командуй! Керуй. І їм це подобається. Їм тільки ця мова зрозуміла. Ця рабська мова для них рідна.

Люди не змінюються?

Коли я вчився в університеті на факультеті психології, то дуже довго не розумів, чому клієнти ходять на психотерапію роками. Ну, невже не можна по-швидкому вирішити проблему? Потім я засвоїв, що вирішити проблему по-швидкому можна. І потрібно. Але ось людина від цього не змінюється. Вона знову починає так жити, так ставитися до себе і іншим людей, що змушена носити кашу в своїй голові від одного психолога до іншого. Ось тому висновок,якому я протидіяв 10 років звучить, як вирок: Люди не міняються. У них може змінитися якість життя, вони можуть стати багатшими, можуть навіть змінити сенс свого життя, але всередині вони назавжди залишаться тими, якими їх виховало життя і батьки.

Навіть наркоман, нещасний, смердючий і опущений,  який повіривши в Бога, стане розгулювати по вулиці в випрасованій сорочці, все одно залишиться тим же, ким і був. Слабким і залежним! Змінився тільки предмет його залежності. Тепер його наркотиком став Бог.

Люди не змінюються

Рівно 10 років у мене пішло на те, щоб відкрити для себе цю очевидну істину.

10 років я боровся з тим, щоб довести, що людей можна змінити.

І у цій 10-й боротьбі я програв.

Сильний буде сильним.

А слабкий – слабким.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів