Найважливіша причина, чому сучасні стосунки так легко руйнуються

Чому сьогодні так складно зберегти стосунки?

Чому ми так часто розлучаємося, незважаючи на те, що намагаємося любити? Чому раптом люди стали нездатними до тривалих стосунків? Невже ми забули, як любити? Або, що ще гірше, взагалі, що таке любов?

Ми не готові. Ми не готові до жертв, до компромісів, до безумовної любові. Ми не готові викладатися на повну заради стосунків. Ми хочемо, щоб усе було легко. Ми ледарі. Досить однієї перешкоди, щоб ми опустили руки. Ми не дозволяємо нашій любові рости, ми йдемо непочавши.

Ми шукаємо не любові, а гострі відчуття. Нам хочеться бути з тими, з ким можна ходити в кіно і кафе, а не тих, хто може зрозуміти нас, навіть коли ми мовчимо. Ми проводимо разом час, але не створюємо спільні спогади. Ми не хочемо жити нудно. Ми не хочемо партнера на все життя, а лише того, з ким нам буде добре тут і зараз, а це дуже тимчасово. Коли пристрасть згасає, ми розуміємо, що ніхто не готував нас до буденності життя. Ми не віримо в чудо передбачуваності, тому що занадто засліплені жагою пригод.

Ми занурюємося в безглузде міське життя, не залишаючи місця любові. У нас немає часу на любов, немає терпіння, щоб розбиратися з стосунками. Ми зайняті люди, котрі переслідують матеріалістичні мрії, і любов сюди не вписується. Стосунки – не більше ніж зручність.

Ми шукаємо миттєве задоволення у всьому, що ми робимо: коли щось постимо онлайн – відразу ж чекаємо лайків, коли вибираємо професію – чекаємо успішної кар’єри і визнання, коли вибираємо партнера – чекаємо велику любов. Ми хочемо зрілості взаємин, яка приходить з часом, емоційний зв’язок, який розвивається з роками – і хочемо це відразу, але так не буває. У нас немає ні часу, ні терпіння.

Ми вважаємо за краще витратити годину часу на сотню людей, ніж провести день з однією людиною. Ми віримо в наявність «варіантів». Ми – «соціальні» істоти. Ми більше віримо в зустрічі з людьми, ніж в знайомства з ними. Ми жадібні. Ми хочемо мати все. Ми легко вступаємо в стосунки при найменшому тяжінні до людини, і легко виходимо з них, як тільки знаходимо когось кращого. Ми не маємо бажання відкрити щось  краще в цій людині. Ми хочемо, щоб вона відразу стала ідеальною. Ми зустрічаємося з багатьма, але рідко кому даємо справжній шанс. Ми в усіх розчаровані.

Технології зближують нас, настільки, що неможливо дихати. Нашу фізичну присутність замінили повідомлення, чати, відеодзвінки. Ми не відчуваємо необхідності проводити час разом.Нам занадто багато один одного: соцмережі, скайпи, вайбери … Про що ще можна говорити?

Ми – покоління мандрівників, які не залишаються довго на одному місці. Ми боїмося зобов’язань. Ми віримо, що не створені для стосунків. Ми не хочемо «осісти». Навіть думка про це  лякає багатьох. Ми не можемо уявити, як це бути з однією людиною до кінця життя. Ми йдемо. Ми зневажаємо сталість як якесь соціальне зло. Ми любимо вірити, що ми не такі, як усі. Ми любимо вірити, що ми не відповідаєм соціальним нормам.

Ми – покоління, яке називає себе «сексуально розкутим». Ми відокремлюємо секс від любові, думаючи, що це різні речі. Ми покоління сексу і… розставань. Ми спочатку займаємося сексом, а потім думаємо, чи хочемо ми бути з цією людиною. Для нас цей процес  – це як піти випити. Ви робите це не тому, що любите людину, а тому що хочете відчути задоволення, хоча б тимчасове.

Секс на стороні теж більше не табу. Усім сьогодні відоме поняття вільних стосунків, друзів з привілеями, сексу на одну ніч, сексу без зобов’язань.

Ми практичне покоління, яке керується тільки логікою. Ми більше не знаємо, як любити безумно. Ми не зриваємось за тридев’ять земель, щоб зустрітися з коханим. Навпаки, ми розлучаємося через відстані. Ми занадто розумні для любові.

Ми покоління, яке боїться закохатися, одружитися, потерпіти невдачу, відчути біль, розбити собі серце. Ми не пускаємо і не підпускаємо нікого до себе близько. Ми сидимо за високими стінами, які звели навколо серця, чекаємо любові і тікаємо від неї, і ховаємося кожен раз, коли вона з’являється на горизонті. Ми не хочемо бути вразливими. Ми не хочемо оголяти свою душу ні перед ким.

Ми більше не цінуємо стосунки. Ми відпускаємо навіть найпрекрасніших людей.

Немає нічого, що ми б не змогли перемогти в цьому світі. І все ж ми такі безпорадні перед коханням, яке є найголовнішим серед людських почуттів.

Переклад ОТОЖ за матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів