Думка психоаналітика ПРО ЗАЗДРІСТЬ ОЧИМА

Ви помічали, що існують люди, які нас неймовірно дратують?

Вони можуть бути скрізь: на роботі, на вечірці, на професійній тусовці. Ми, зазвичай, ставимося нетрально до всієї «чесної компанії», але є хтось один, який обов`язково викликає сильне роздратування одним своїм фактом  існування на землі.

«Я терпіти його не можу! Ненавиджу! Не можу перебувати з ним поруч! Він такий тупий (нахабний, грубий, лінивий, демонстративний тощо (список цих людських недоліків незкінченний). Якби міг/могла б, то убила б його! »

Сто відсотків, ви чули таке від когось, або говорили це самі.

Що б здавалося, дивися ти на нього і радій,  що ти не такий тупий (нахабний, грубий …), а розумний і вихований, і особливо вигідно виглядаєш на тлі цього морального чудовиська.

А ти настільки злишся, що  в безсилій люті починаєш стукотіти ногами.

Крім того, уся та решта присутніх – теж далека від ідеалу.

Однак, чомусь вони викликають у тебе зовсім іншу реакцію.

У чому ж справа?

А секрет в тому, що дратують нас ті людські якості, яким ми несвідомо заздримо, і не можемо їх собі дозволити.

Уявляю, яка лавина гніву зараз на мене обрушиться: Щоб я та заздрила (заздрив) цій нікчемі, цій …… і так далі. Він для мене – пусте місце … і так далі.

Однак давайте спробуємо заспокоїтися і проаналізувати почуття, які ми відчуваємо до цієї людини.

Адже вся ця злість, роздратування, бажання знищити, – все це ознаки стану людини, у якої щось відбирають, щось життєво необхідне і важливе, або своєю поведінкою не дають цього досягти.

Саме тоді на сцену виходить заздрість.

Заздрість, разом з гнівом – одна з перших домінантних негативних людських емоцій, які формуються ще в дитинстві. Як це відбувається, дуже яскраво ілюструє теорія об’єктних взаємин Мелані Кляйн.

На її думку, грудні діти сприймають себе і світ особливо: керуючись новонародженими інстинктами, вони не відчуваються себе цілісними без матері, а їх внутрішній світ не відокремлений від зовнішнього.

Таким чином, світ дитини поділяється на парціальні об’єкти: наприклад, мати розпадається на безліч «материнських об’єктів» –  очі, руки, груди і т. д.

І кожен такий об’єкт, в свою чергу, розпадається на «хороший» і «поганий».

Якщо об’єкт приносить задоволення, то немовля сприймає його як «хороший», а якщо ж об’єкт стає джерелом фрустрації, то він «поганий», атакуючий, агресивний.

Наприклад, якщо дитину мучить голод, вона охрещує груди «поганим об`єктом».

Якщо немовля перегодовують, то це також сприймається як «погана», агресивна поведінка тих же грудей.

Відчуття задоволення, комфорту, безпеки є прямою взаємодією  з «хорошим» об’єктом.

Це лише перехідний етап розвитку раннього дитинства, який з часом трансформується у здатність інтегрувати парціальні об’єкти в цілісний образ, і відокремлювати себе від навколишнього світу.

А поки дитину буде захльостувати заздрість по відношенню до цього «самостійно існуючого об`єкта».

Головне, щоб джерело дитячого щастя, – молоко, – було в її руках ! Бо, власне, немовля ним саме не володіє …

І життя залежить від  “добрих”, і водночас “поганих” грудей, які часто її друтують.

І ця страшна залежність викликає гнів і заздрість.

І те, і інше почуття витісняється психікою як неприпустиме по відношенню до улюбленого об’єкту – мами. Як тільки вона стає цілісною …

Таким чином, з самого раннього дитинства в психіці формується механізм – реагувати заздрістю на щось життєво нам необхідне, і тут же охарактеризовувати цю заздрість як неприпустиме, «погане» почуття.

Але ж почуття не бувають поганими чи хорошими. Хорошими і поганими бувають лише вчинки.

Скаженіти від заздрості, не усвідомлюючи її, на мій погляд, це поганий вчинок. А використовувати заздрість як маркер наших потреб, як спосіб отримати доступ до них – це вчинок хороший.

Отже, варто подумати, коли ми знову побачимо об`єкт нашого роздратування: що у нього є такого, чому я можу заздрити? А потім порадіти представленій можливості розібратися в собі.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів