«Мамо, стоп!» – мудра казка про те, чому ми зустрічаємо Тиранів

Серед нас зустрічаються люди, які добрі, м’які, живуть по совісті, нікому не завдають зла, але чомусь немає щастя в їх житті.

Занадто часто їм зустрічаються Тирани, які використовують їх в своїх цілях і ламають їм життя. У чому ж причина? Відповідь ви знайдете в цій мудрій казці.

Жінка прийшла до Бога, щоб задати тільки одне питання:

– Господи, чому я намагаюся жити по совісті і по законам, нікого не ображаю, з усіма м’яка і привітна, багато працюю, а щастя все немає і немає?

– А ти як думаєш, чому? – запитав Господь.

– Це через маму. У мене була дуже жорстка мама. Вона ніколи мене не пестила, не хвалила,  не підтримувала, а тільки критикувала, ображала, принижувала і лаяла. Я ніколи не могла їй довіритися, тому що вона висміювала мене і розповідала мої дитячі таємниці всім, та ще й зі своїми іронічними коментарями. Вона тиснула на мене і заганяла в жорсткі рамки, мені навіть дихати важко було. Вона обмежувала мою свободу і не давала мені волі. Вона нав’язувала мені свої правила і забороняла багато. Мені навіть плакати заборонялося!

– Ти намагалася з усім цим щось зробити? – з цікавістю запитав Бог.

– Я намагалася, дуже старалася, але зараз думаю, що все це було марно, – сумно відповіла вона. – Я весь час намагалася довести мамі, що багато чого можу. Я відмінно вчилася, працювала на совість, допомагала людям, я з усіх сил намагалася бути хорошою дівчинкою, щоб мама мене оцінила і сказала: «Ну, ось тепер ти молодець, і я пишаюся тобою».

– Ти домоглася мети?

– Ні. Минуло багато років, але нічого не змінилося. Вона, як і раніше, незадоволена мною, і весь час намагається мене зачепити та принизити. Вона все така ж. І її слова і вчинки ранять мене дуже боляче.

– Це означає, що і ти залишилася такою ж, – пояснив Господь. Яка була, така і є. Ти – Жертва. А якщо є Жертва, то обов’язково повинен з’явитися і Тиран. Цю роль і погодилася виконати твоя мама для тебе.

– Але я давно вже не дитина! Я виросла! – заперечила жінка, яка здавалася ображеною. – Чому ж в моєму житті Тиранів стало ще більше? Мене ображають всі кому не лінь: мама, начальник, навіть товариші по службі!

– Тому що ти все ще не береш відповідальність на себе, шукаєш винних і ображаєшся на маму і на мене за те, що ми зробили тебе слабкою. Ми ж не проти – стань сильною!

– Я вже інша, я прожила півжиття, народила своїх дітей, я змінилася, я досягла певних успіхів!

– Нічого не змінилось! І всі твої досягнення втрачають цінність, тому що вони здійснювалися не з чистих спонукань.

– А з яких же? – вражено запитала вона.

– З міркувань гордині. Мама тебе принижувала – ти хотіла над нею піднятися. Мама тебе критикувала – тобі хотілося їй довести, що ти не така. Ти не відчуваєш себе щасливою, бо твоя кінцева мета була свідомо недосяжною. Ти не хотіла змінитися сама, ти хотіла, щоб змінилася мама.

– Так, мабуть, ти маєш рацію, – подумавши, сказала жінка. – Напевно, так і є. Але я все одно не розумію: чому вона зі мною так чинила? За що? Що я їй зробила?

– Нічого. У тому-то й вся справа, що ти їй нічого не зробила. Напевно, вона чекала від тебе чогось особливого?

– Чого ж?

– А давай запитаємо її Душу! – запропонував Господь. Тут же поруч виник образ матері – майже як живий, тільки напівпрозорий. Господь звернувся до неї:

– Здрастуй, Душа. До мене прийшла твоя дочка. Вона запитує: чому ти виховувала її саме так, як ти це робила? Що ти хотіла їй дати?

– Я хотіла дати їй силу. Вона росла такою слабкою, такою пристосованою, і зовсім не вміла постояти за себе. У взаєминах зі мною вона повинна була навчитися захищати кордони свого особистого простору. Вона повинна була загартуватися і дозволити собі бути жорсткою, коли це треба, навчитися говорити «ні» і заявляти прямо про свої інтереси. Я до сих пір не бачу результату, але буду пробувати ще і ще. Це те, що я повинна і хочу дати моїй дочці, щоб вона передала у спадок своїй, а та – своїй. Нехай в нашому роді більше ніколи не буде Жертв.

– А ти не боїшся, що вона може зненавидіти тебе?

– Я цього прагну. Тому що дозволивши собі ненавидіти, вона навчиться і любити. Поки ж вона вміє тільки шкодувати – себе та інших, таких же слабких, як вона, і на це йде вся її життєва сила. Вона не дозволяє собі навіть скаржитися, накопичуючи невиплакані сльози, і від цього все більше слабшає. Що ж вона зможе передати у спадок своїм дочкам?

– Чого ж ти чекаєш від неї?

– Чекаю, коли у відповідь на мої нападки вона твердо скаже: «Мама, стоп!». Коли вона стане дорослою. Коли Тирани відстануть від неї, тому що будуть поважати її. Коли я зможу, нарешті, відпочити і побути мамою. Просто мамою …

Залиште свій коментар

коментарів