Історія з інтернету… Ридала, коли читала, чимось моє життя нагадало…

У 25 років я стала жити «цивільним шлюбом» з Олексієм, він старший за мене на 5 рокі.

Все було добре, «цивільний чоловік» кохав мене. Я завагітніла у 28 років, і на 7 місяці дізналася, що у «чоловіка» є коханка, молодша за мене на сім років.

Прочитала смс в його телефоні:

«Солоденький, ну що тебе чекати сьогодні?»

І він їхав, говорив, що справи, бізнес, і всілякі відмовки, приїжджав вранці… Щоб врятувати свій шлюб, я не подавала виду, що знаю про неї, прала йому, готувала по п’ять різних страв на день, в будинку чистота, все випрасуване, накрохмалене.

І поскаржитися, поплакатися нікому, я сама з дитбудинку.

Коли я була в пологовому будинку, він привів її в наш будинок, сусідка зайшла ввечері, він, не соромлячись, відкрив двері, коханка виходить з ванни у моєму халаті… Ну це все дрібниці. Донечка народилася неспокійна, плакала ночами, він скаржився що не може виспатися (у нас була однокімнатна квартира) їздив ніби до брата ночувати.

Я все терпіла, бо хотіла, щоб у дитини був батько, всіляко намагалася зберегти наш шлюб. Він часто ображав мене, що я тупа, страшна, товста (я погладшала після пологів на 10 кг), що дружини його друзів завжди добре виглядають, добре одягнені, а я селючка з дитбудинку.

Він став піднімати на мене руку: не так приготувала, не так поклала, дитина кричить, заткни її. Почав виганяти з дому, а мені нікуди йти, я плачу, на колінах благаю його не виганяти нас на вулицю. Я була в декреті, отримувала копійки, молоко у мене зникло, гроші він перестав давати на продукти.

реклама

Сам вдома не їв, тільки ночував іноді, мився, переодягався і їхав. Часто став бити, просто так, ні за що, за те що зламала йому життя, що живу в його квартирі, що народила йому я, а не вона… Це тривало п’ять місяців. І ось в один «прекрасний» день він з’являється на порозі нашого дому з нею, з коханкою Іриною, і каже, що у мене є півгодини, щоб зібрати речі і піти… (квартира тільки його була).

Я плакала і благала нас не виганяти, я стояла навколішках і казала, що нам нікуди йти, на що отримала стусан у живіт… Він кричав:

«Подивися на себе, жирна тварюка, подивися на Ірину (Ірина красива струнка, в дорогому одязі, з зачіскою), як Я можу жити з тобою».

Ось так, зимовим морозним вечором я вийшла з квартири з п’ятимісячною дитиною на руках на вулицю… Я добре пам’ятаю той день. На вулиці темно, сьома година вечора, йде легкий сніжок, світять ліхтарі… Я стою в осінній куртці, в осінніх чоботах в одній руці невелика сумка з речами… в інший конвертик з дитиною, у мене навіть не було дитячої коляски.

Мобільник мені він не віддав, тому що це він його купив… Куди йти? Грошей в кишені було тільки 18 гривень. Я йшла в нікуди, я вже не плакала, мені не було чим плакати і не могла ні говорити, ні плакати. Йти мені було нікуди, подруг мій «чоловік» всіх відвадив від мене, були тільки друзі сім’ї, його друзі.

До декрету я працювала медсестрою в лікарні, я поїхала туди. Я слізно попросила нашого чергового лікаря пустити мене переночувати в лікарні. Мені дозволили, але на одну ніч. Вранці я пішла до ломбарду і заклала золоті сережки і ланцюжок, оцінили в 6 тисяч гривень. Я зняла в цей же день у старенької бабусі кімнату в дерев’яному будинку, за 2 тисячі в місяць.

У мене не було постільної білизни, рушників, нічого. Марії Сергіївні, господині будинку, було тоді 62 роки, вона сильно хворіла, ледве ходила. Вислухавши мою історію, вона сказала, що допоможе мені з дитиною, посидить, що мені треба шукати роботу, своїх дітей у неї не було, син помер.

Роботу знайти було складно, вищої освіти немає, я не довчилась один рік. І тут знову удар, «чоловік» під’їхав до мене на вулиці і сказав, що платити кредит за машину він більше не буде. (Кредит оформлений на мене, а машина на «чоловіка»)… Пригрозив, що якщо подам на аліменти, позбавить мене батьківських прав, тому що житла у мене немає і доходу постійного теж.

Я влаштувалася прибиральницею в рибний цех, за 2000 гривень., ввечері працювала посудомийкою у кафе за 1800 гривень. Пішки 7 км. Але на кредит грошей не вистачало, треба платити 4400 гривень. в місяць два роки… та ще й за кімнату платити.

Ночами я в’язала шкарпетки і рукавиці і продавала їх на ринку, в мороз стояла в балоновій куртці і осінніх чоботах. Вечорами ходила на ринок на підробіток перебирати гнилі овочі та фрукти, на морозі, обмерзлими руками. Від зіпсованих продуктів відрізала гниль і приносила додому, доньці.

Пішла працювати двірником з 5 ранку до 7. Я дивилася на жінок проїжджаючих в дорогих машинах, вони були всі красиві, доглянуті, і чомусь тоді я думала про них, ось їм пощастило, у них є зимовий одяг, і їм тепло, і вони не голодні… Величезне спасибі Марії Сергіївні, за те, що вона сиділа з моєю донькою. Я приходила додому о першій годині ночі, прала дитячі речі, лягала спати в два, щоб о 4.30 встати на роботу.

Я не досипала, не доїдала, часто хворіла і стабільно непритомніла. У мене погіршився зір, я схудла на 18 кг. Руки тремтіли, я була синього кольору. Грошей катастрофічно не вистачало. Я 2 роки не купувала собі речі, я стала схожою на бомжиху. У мене не було сил, але я не здавалася, крізь зуби працювала, бо не хотіла щоб мою дитину забрали у дитбудинок, я сама звідти і знаю що це таке. Я прибирала квартири, мила під’їзди, заробляла, як могла. Чотири роки я так жила. Я не стану описувати детально весь той жах, через який мені довелося пройти. Пройшовши через приниження, біль, голод, сльози, виплату по кредиту за машину, на якій роз’їжджає мій колишній, який весь погасила сама, своїми руками, своїм здоров’ям, своїми слізьми.

Господь послав мені жінку – господиню елітної квартири, яку я прибирала, вона пошкодувала мене, запропонувала працювати в неї секретарем, заробітна плата 15 тисяч, я була в шоці…

Вона дала мені аванс на одяг, допомогла влаштувати дитину в дитсадок. Все почало налагоджуватися. Я закінчила комп’ютерні курси, здобула в інституті фах юриста. Ще через два роки мене підвищили, я стала менеджером, потім комерційним директором у великій фірмі, з великою зарплатою, оформила іпотеку на 3-кімнатну квартиру, купила машину, зробила шикарний ремонт у будинку, нещодавно їздили відпочивати з донькою в Італію, Францію.

Донька у мене ходить в приватну школу і ні в чому не має потреби. Марію Сергіївну вона називає бабусею, ми їй допомагаємо і їздимо в гості. До мене залицяється чоловік, дуже хороший, директор будівельної фірми…

І ось доля! Я купую по оголошенню заміський будиночок – дачу з лазнею з будинком. Господиня сказала по телефону, що вона терміново продає дачу, тому що великі борги і якісь проблеми і терміново потрібні гроші. Ми під’їжджаємо до дачі, я, подруга і донька. Виходять продавці будинку, думаєте хто ?! Мій колишній співмешканець і його коханка! Я в шоці, вони в шоці…

Я дивлюся на них і перед очима пролетіли всі ці роки… той самий зимовий вечір, коли падає легкий сніжок і горять ліхтарі, я з конвертиком п’ятимісячним… і 18 гривень в кишені…

Я стою біля дорогої машини, в дорогій шубі, вартістю як ця дача цілком, красива, струнка і доглянута, він лисий, пузатий, одутлий, той, який мене бив в живіт, коли я благала не виганяти нас, і вона – розтовстіла баба у 100 кілограм…

Так ми стояли хвилин десять мовчки… Знаєте, що я зробила? Я підійшла до нього і плюнула йому в обличчя, з усієї сили, з усієї дурі. Він навіть не ворухнувся…

Ніколи не впадайте у відчай, ніколи, ви чуєте мене? Ніколи! Життя зміниться і все у вас буде! Вчіться, працюйте, прагніть до кращого! Згадуючи, через що мені довелося пройти і що тепер зі мною стало, я повторюю: ніколи не здавайтеся і не давайте себе принижувати!

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама